Тая
Після вечері я посилаюся на головний біль і вирушаю до себе. Закриваюся в спальні. І уявити собі не можу, чого чекаю.
Стукіт у вікно звучить, як гілкою по склу від вітру, не голосно, але при цьому чітко.
Підходжу до підвіконня і скрикую, затискаючи собі рот.
За вікном там ... там очища виблискують у темряві.
Ой-ой, та це ж Паша! Другий поверх. А я вікно відкрити забула.
- Так ти мене чекаєш? - перше питає, коли відкриваю.
- Тільки своїм сказала, що спати йду. Ти мене випередив.
Виглядаю з вікна, намагаючись зрозуміти, як він взагалі сюди заліз.
Паша підтягується на руках і ось уже в моїй спальні стоїть.
Аааа ... мені небезпечно з ним перебувати в одному приміщенні.
Вогненебезпечно! Ось так сказати точніше.
- Дівчинко, в твоєму домі ми ще не цілувалися — негайно ж тягнеться.
І все, біда мені.
Плавлюся від дотику його рук, задихаюся від жадібного поцілунку і раптом чую з боку коридору кроки. Кому там не сидиться на місці?
Паша реагує перший. Швидко відскакує від мене. Тільки кроки не затихли, пригальмували біля дверей і до мене постукали.
- Таю, відкрий. Я принесла тобі таблетку від головного болю, - за дверима голос мами.
Оце так попадос.
- Так, мамо, зараз з ліжка встану, майже вже заснула, - злякано кричу я.
У мене в кімнаті не кошеня, якого можна ковдорою прикрити.
Високий великий хлопець. Такий качок і під ліжком не поміститься.
- Лізь в шафу, - благально шепочу йому.
- Ех-х, Таю, Таю. Відчуваю себе твоїм коханцем, - обурюється і щипає мене за дупу.
Та вже, таємний зв'язок мене доконає з таким величезним коханцем. Його не заховати запросто, он навіть в шафу весь поміститися не зміг. Дверцята не зачинилися повністю, випирало ліве плече з татуюванням тигра.
А що мені було робити? Накинула на «тигра» свою майку. Що висіла ближче, під рукою, тим і прикрила дорогоцінного хлопця.
Відкрила двері, вдаючи, дуууже сонний вигляд. Мама дала мені таблетку і склянку води. Думала, що при ній і попросить випити, але пронесло хоч в цьому. А ще, що мама не стала входити. Але точно стривожилася, з'ясовуючи, чого я наляканою виглядаю.
Охх, брехати на кожному кроці мені доводиться. Все для порятунку нас. Окремо я більше бути не хочу, спробувала, не вийшло Пашку забути. І, якщо чесно, то зовсім не хочеться.
- Коханець, вилазь, - тягну його за руку з тигром.
- Так ще трохи і навчишся нас ховати, - скидаючи вішалки собі на голову, бурчить він.
- Кого це нас? Павло Олеговичу, ви збираєтеся роздвоюватися? Для інших Паш вхід в мою спальню закритий.
- Ясна річ, іншим потім просто не вижити.
Хмурить брови, ревнуючи до вигаданих пашів, цілує мене у скроню і готується до спуску.
У нашому випадку, не через двері, та по сходах, як нормальні гості. Ні ж, випадок важкий. І Паша лізе у вікно.
- Все чисто. Тая, я зловлю тебе. Стрибай за мною.
- А нічого, що я висоти боюся? - тремтіти починаю.
- Я тебе потім заспокою, - дає обіцянку і обіймає перед спуском.
- Краще не впусти мене!
Ось це поки важливіше.
Паша встановлює гачок з тросом на підвіконня, однією рукою тримається за трос, другу руку виставляє для рівноваги. Кілька секунд і він вже внизу.
У мене вікна виходять на вулицю, не у двір, де вхід і ворота. Але все одно, раптом вітчиму закортить навколо будинку пройтися, або мама вигляне у вікно їдальні, вона розташована якраз піді мною.
Втрачати час не можна. Боятися ніколи. Ехх, була не була!
Відчепляю гачок, скидаю йому мотузку. З закритими очима звисаю ноги з підвіконня і зриваюся в політ…
- Ну? Зловив же.
На всяк випадок, перевіряю. А то по відчуттях, я все ще в польоті, адреналін зашкалює, ноги-руки трясуться. Зупинятися не можна. І наступний наш трамплін - паркан. Тут діємо навпаки. Паша спочатку перекидає мене, потім сам перелазить.
Добігаємо до кінця вулиці, і там нас чекає байк.
О боже! Невже ми впоралися?!
Одна надія, що ніхто до мене не зайде в кімнату. Можливо, я роблю неправильно. Але як вгамувати ту бурю, що в моїх грудях, той драйв всіх відчуттів, і як змусити тихіше співати... закохане відчайдушне серце.
Швидкісна їзда на байку закінчується перед високими воротами багатоповерхового будинку.
- Ось ми і приїхали, - допомагає мені спуститися на землю.
- Тут твоя сестра живе? - здивовано розглядаю споруду.
- Так, тепер її звідси не витягнути. Але там, крім Амелії та Плата, буде ще багато народу.
Ух, я мріяла потрапити на справжню вечірку.
Самій страшнувато було.
А з Пашкою хоч куди, та хоч у вікно вистрибуй. Сама себе не впізнавала поруч з ним.
Ми проходимо у двір. Першою, кого бачу, сестра Паші. Вона підбігає до нас, обіймає брата, потім і мене. Тягне до басейну, біля нього вже накритий великий стіл. Музика звучить з вікон. На підносах стоять коктейлі і розкладені закуски.
На стіл увагу звертати не виходить, відволікаюся на вереск.
- Ти отримаєш теж від мене! Дізнаєшся, як топити беззахисну дівчинку!
З басейну вилазить блондинка в сукні, природно, мокра, хапає зі столу келих і мчить з ним за хлопцем теж в намоклому одязі.
- Лізо, якщо хочеш позалицятися до мене, то ставай в чергу, — він біжить від неї і дражнить, заливаючись від сміху.
Ховаються за будинком, і я повертаюся запитати у Паші та Амелії, хто вони такі.
Але ми вже стоїмо не втрьох, з нами ще один хлопець.
- Ці двоє нормально вечірку провести не дадуть. Привіт, Пашо, знайом зі своєю дівчиною.
Я дізнаюся, що хлопця звуть Гордій, весь з себе такий красень, але найдивовижніше в ньому що вражає - інше.
- А ти хіба не там? Не туди побіг? - не стримуюся від питання, яке мене дуже хвилює.
Справа в тому, що біля нас стоїть кривдник блондинки. В сухому одязі! Як це так?
#9448 в Любовні романи
#3657 в Сучасний любовний роман
#2239 в Молодіжна проза
Відредаговано: 26.05.2021