Розділ 10: Коли падають маски й розквітають лілії

Ніч перед битвою дихала солоним туманом і панікою. У каюті капітана, освітленій лише однією тьмяною свічкою, повітря було настільки густим від напруги, що здавалося, його можна було різати ножем. На столі лежала карта, але ніхто на неї не дивився. План Барона Залізне Око оточити їх і здати Аркошу означав одне: вони затиснуті в глухий кут.

— Це кінець. Нас просто розкатають на тріски, — Ютіш сидів на підлозі, обхопивши голову руками, його хвіст безсило лежав на дошках палуби. — Попереду армія напівгоблінів, ззаду — флот зрадників. Навіть мій геній тут безсилий.

— Стули пельку, ящірко, — відрізав Альшаїн, методично змащуючи тятиву важкого арбалета. — Паніка не пробиває обладунки. Еліс, у нас є Касіан у трюмі. Може, виставимо його на ніс корабля як живий щит?

— Не спрацює, — Арвен стояв у найтемнішому кутку, підкидаючи свій улюблений кинджал. — Баронуплювати на Касіана. Аркошу — тим паче. Нам потрібен план, який не піддається жодній логіці. Щось настільки ідіотське, щоб цей прорахунковий напівгоблін Аркош просто не зміг його передбачити.

Гіло Скелет, який до цього сидів на столі, безтурботно бовтаючи кістлявими ногами, раптом голосно клацнув щелепою: — Знаєте, що каже скелет, коли йому пропонують піти на таран? «Нічого, якщо я розіб’юся, у мене все одно кістки застраховані!» Ха-ха! До речі, про таран. Мала, ти ж пам'ятаєш, що на мені прокляття «Вічного Глядача»? Я не можу померти або бути знищеним, поки не почую той самий проклятий жарт, від якого впадуть небеса. Тобто, чисто фізично... я абсолютно нерушимий об'єкт. Мене навіть гарматне ядро не розіб’є.

В каюті раптом запала абсолютна тиша. Еліс повільно підняла голову. Її срібні очі, що м’яко світилися завдяки блакитному кулону Валрута на шиї, звузилися. Вона перевела погляд на Гіло, потім на ніс корабля, що виднівся крізь ілюмінатор. На її обличчі з’явилася посмішка, від якої навіть у Ютіша мурашки побігли по спині.

— Гіло... ти геній, — прошепотіла Еліс, повільно дістаючи люльку. — План такий. Ми не будемо ховатися. Ми підемо на прорив. І нашим головним таранним щитом буде... скелет.

— Зачекайте! — Лоріель аж підстрибнула, її каштанове волосся заіскрилося від раптового азарту. — Ти хочеш прив’язати Гіло до носа корабля?!

— Саме так, — кивнула Еліс, випускаючи густе кільце вишневого диму. — Ютіше, твій вихід. Тобі доведеться зіграти головну роль у цьому божевіллі.

На світанку, коли Флагман підійшов до загороджувальних рифів острова Аркоша, піратські кораблі Барона почали стрімко звужувати кільце. Золота носова фігура Флагмана тепер виглядала... специфічно. До самого бушприта, розставивши руки в боки і тримаючи в зубах незапалену люльку, був міцно прив'язаний канатів Гіло Скелет у капітанському капелюсі.

— Гей, на кораблях! — закричав Ютіш, вискочивши на місток у розстебнутій сорочці, імітуючи дику паніку. — Капітан збожеволів! Магія меча вийшла з-під контролю! Вона прокляла корабель! Ми здаємося! Не стріляйте, ми самі йдемо на мілину!

Барон Залізне Око, який спостерігав за цим зі свого містка, лише самовдоволено зареготав: — Дурне дівчисько не втримало силу! Взяти їх голими руками!

Але в цей момент Еліс дала сигнал.

— Лоріель, зараз! — скомандувала чаклунка.

Ельфійка впала на коліна, притиснувши долоні до дерев’яної палуби. Її очі спалахнули зеленим вогнем, і вона заспівала прадавній, дикий спів Ехо-сірих, змішаний із магією лісів. Смарагдове море під піратськими кораблями раптом закипіло. Гігантські магічні водорості, товщиною з вікові дуби, вирвалися з дна океану. Вони з хрускотом почали обвивати корпуси піратських суден, ламаючи весла та блокуючи рулі. Флот Барона застряг на місці, розвертаючись один в одного.

— Що за чортівня?! Стріляйте по Флагману! — закричав Барон, але було пізно.

Флагман, підхоплений закликом Лоріель, набрав шалену швидкість, прямуючи прямо на кам’яні фортечні стіни берегової лінії Аркоша. Берегові гармати напівогоблінів відкрили шквальний вогонь. Величезне чавунне ядро летіло прямо в центр корабля.

— Прийми подаруночок, Аркоше! — заорав Гіло, виставляючи вперед свої міцні ребра.

Ядро з оглушливим дзвоном влучило прямо в грудну клітку скелета. За законами фізики, корабель мав розлетітися, але магія прокляття Гіло була абсолютною. Ядро просто сплющилося об його ребра, наче м’яка глина, і з плеском упало у воду. Гіло лише весело розреготався, клацаючи зубами: — Ха-ха! Чудовий масаж! Спробуйте ще, мазила!

Флагман на повній швидкості врізався в кам’яну стіну фортеці. Завдяки нерушимому Гіло на носі, корабель пробив обсидіанові укріплення, як таран, і з гуркотом вилетів прямо на внутрішню площу фортеці, завалюючи все навколо уламками каміння.

Бій спалахнув миттєво. Сотні напівгоблінів із криками кинулися на корабель.

— За Еліс! — прогримів Валрут.

Велетень першим стрибнув із борту прямо в гущу ворогів. Його масивний молот свистів у повітрі, кожним ударом відправляючи по десятку напівгоблінів у політ. Від його плечей йшла густа пара — він вибудовував залізничний щит навколо Еліс, не підпускаючи до неї жодного ворога.

Поруч із ним працювали Альшаїн та Арвен. Це був смертоносний танець. Арвен розчинявся в тінях фортеці завдяки рубіну Гіло, з’являючись за спинами гвардійців і знімаючи їх точними ударами кинджалів. Альшаїн прикривав його зверху: клацання його важкого арбалета звучало кожні дві секунди, і кожен болт знаходив свою ціль, пробиваючи навіть найважчі обладунки наскрізь.

І тут на поле бою повернулися ті, кого вороги точно не очікували побачити в ролі грізної зброї. Рікі та Тікі злетіли з плечей Еліс. Їхнє маленьке котяче тіло раптом почало розростатися в повітрі. Вони розправили свої шкірясті крила, ставши розміром із лісового пантеру. Обидві голови синхронно настовбурчили вуса і відкрили пащі.

З їхніх горл вирвався надзвуковий магічний крик, який вони перейняли у вартових Срібних Гротів, але посилений їхньою власною котячою люттю. Хвиля чистого звуку вдарила по рядах напівгоблінів. Вороги падали, затискаючи вуха, їхня зброя випадала з рук, а в лавах армії Аркоша почався повний хаос — дезорієнтовані монстри почали битися між собою.