Глава 18

Промені різко вдарили по очах. Тілом одразу ж линув холод, навколо шум коліс і форкання коней. Тихі розмови повертали хлопчика зі сну в другий день їзди хвилястим ґрунтом. Вітер свистів мелодії птахів, гнався за невідомими звуками. 

Шлунок закрихтів, по горлу підіймався голод. Але до рота й шматок не ліз. Звідусіль на нього дивились очі, сповнені то образою, то надії, то розпачу. Вони чекали його відповіді, слів, які б дали їм жменю світлих мрій про майбутнє. Та хлопчик не міг зібрати цих слів, у своїй свідомості він ледь знаходив сили для того, щоб бездумно перепочити.

З його тілом щось не так. Дивний укол страху вимагав завмерти, мов спійману тварину. Він торкався місця на животі, в якому була кривава дірка, постійно готовий відчути біль. Але там нічого не було. Рана загоїлась ще тоді - під час сутички. Чому він такий безсилий? Вітер самовільно гуляв на його шкірі. Хлопчик навіть не спробував його покликати - все одно на це не вистачить сил. 

Та слиз, котру Лінус вилив йому в живіт, подібна забутій частині сну. Мабуть, це були якісь ліки. Однак прості ліки не здатні затягнути наскрізну рану настільки швидко. Точніше, вони взагалі б її не затягнули. Хлопчику не вдалося поговорити з Лінусом - в тиші вони зрідка перезирались, а потім він зникав.

Так повільно тягнулася їхня дорога назад. Гори завивали десь далеко, приносили їм бридку вогкість та холод. Дерева скрипіли й тріщали, мов живі істоти. Вони то ставали непрохідною гущею, то привітно пропускали вози між собою. Пекельні вагалися підходити ближче і вдень, і вночі. Хоч хлопчик лежав нерухомо, а іноді й сопіти, вони тримали його слово в пам’яті. Проте юнак відчував їхню присутність, і тоді спокій надходив теплою хвилею.

- Філл. - Крізь завісу сну почувся тихий дівочий голос. Його невпевнений тон видавав ту, хто ховається за маскою тхора. - Спиш?

Він розплющив очі - світло лагідно обігріло лице.

- Ні, не сплю, - хлопчик відкинув ковдру і вмостився на порожній ящик. Лілі схилилася перед ним, простягаючи шмат м’яса з хлібом. Поряд сидів Нік, у ногах він тримав бутель з водою. - Навіщо?

- Мг, для чого ж ще потрібна їжа? - бробубнік Нік.

Лілі пнула його у плече і звернулася до юнака:

- Філл, т-ти маєш поїсти. Ти д-дуже ослаб.

Озираючись, хлопчик переконував себе, що ніхто не дивиться на нього. Ніхто не вимагає від нього голосної промови. Зараз перед ним тільки двоє. Він коротко кивнув і забрав частку. М’ясо охололо, хліб затвердів, але від цього не була менш смачною і бажаною. Він швидко проштовхував суху скибку хліба, яка застрягала посеред горла. Жадібно ковтнув воду, краплі лилися повз рота, стікали по горлу в пальто.

Не помітивши, як закінчилася його скупа спожива, він рушив до місця під ковдрою. За цей час воно стало його щитом, за котрим ховався від оточуючих лиць. Втома повільно володіла кінцівками, думки й нещодавні кровопролиття відходили на той час, коли він вчергове прокинеться. А поки що тихий вітер буде шепотіти нечіткі слова про повернення забутого народу.

* * *

Три дні тому він прокинувся з дивним холодом за спиною. Звичне місце Філа біля стіни спорожніло. Рокс шукав брата довгими годинами, крокуючи коридорами сірого маєтку. Він майже був впевнений у тому, що той знову плететься за Ксінксі. Вона вкотре задурює його мізки непотребом. 

Три дні тому Рокс пригадав слова брата про вилучення вихованців. Різко кинута заява вирушити самостійно. Тоді він дивився на нього розлюченою парою зелених очей, чіпляючись за власну впевненість. Рокс відмовив, і на цьому все скінчилось. Брат заснув, більше нічого не додавши. 

Три дні тому він так і не знайшов брата ні в кімнаті Ксінксі, ні в трапезній, ні в купелі, ні на узбережжі глухого моря. Рейни з нудьгою опускали очі, вони теж нічого не знали. Куди він зник? Помічники заходилися шукати зниклого Філа. Ксінксі навіть пустила кілька сліз.

Три дні тому Рокс уперше відчув тремтіння десь посеред шлунку. Бридке і холодне, воно підіймалося вгору, пекло горло і стискало груди. Некерований, отруйний туман плювався ядом, розростався, набував рис живої істоти. Воно стискало нутрощі залізним обручем докорів, і з диханням ставало важче відрізнити його від власних думок.

Два дні тому він вдруге прокинувся з холодом за спиною. Брата не знайшли. Рейни відвертаються, Ксінксі пускає сльози. А його нутрощі все більше печуть. Він так і знав - це вони щось зробили з ним! Це через них він зник! Хотілося стерти ті жалюгідні сльози з обличчя Ксінксі, щоб разом із ними зникла вся брехня. 

Два дні тому він шукав брата між будинками аж до густої пітьми. Все дарма. Мешканці досі бояться, рідким видовищем стало їхнє вільне блукання по вулицях. Маєток не знімав сірості, він похмуро спостерігав за всіма вікнами-очима. Двері в маєтку жалібно скиглили, здавалося, ще трішки - і вони відпадуть. Другу ніч Рокс не зміг стулити повік. 

Один день тому Рокс відмовився споглядати обличчя Рейнів. Їжа виглядала надто підозрілою, а їхні співчутливі слова невидимим ножем пробивали наскрізь його шлунок. Рокс уникав помічників і мешканців. Кольорові будинки відмились від кривавих бризків після набігу чудовиськ. Марно Філл тоді їх зупинив. Вони б могли покинути це поселення удвох, а не зникати без попереджень.

Вчора Астрін необачливо мовив про скоре прибуття Філа, коли вони йшли берегом. Роксу довелося вибити з нього залишки таємниці. Хлопець здався після двох ударів по пухлому животу. Пісок потрапив йому до рота, він склався від болю й нерозбірливо скиглив. Ще кілька точних ривків - тепер і йому відомо, де Філл.

Він поїхав без нього, як і казав тої ночі. Видушений сміх вилетів з рота так само різко, як і загрозливий замах над головою Астріна. Однак його перервала помічниця. Ймовірно, то була Ольвія. Вона попередила його нікому не говорити про почуте. Люди озиралися на них з обережністю, вони то задкували, то підходили ближче. Хтось тікав по хатках, хтось повертався до невідкладних справ, а хтось уважніше прислухався. У цього “хтось” були жовті нерівні зуби, від хлопця несло помиями, пошарпаний одяг припав брудом, а волосся, мов солома, виглядало з-під капелюха. Він був єдиним з натовпу, кого не долав страх, посмішка хлопця благала продовження, але Рокс, відкидаючи людей зі шляху, поспішав зникнути з того клятого узбережжя з тим клятим Астріном.