Глава 16

До:

- Я чув, про що ви розмовляли, - зізнався він тихо.

- Знаю.

Рокс стенув плечима, наче визнаючи поразку.

- Що скажеш? - через деяку мить спитав хлопець, затягуючись фіолетово-червоною димкою.

- Хочу повернутися назад, - думав Філл словами, які летіли з рота так швидко, як тільки могли. - І забрати вихованців.

Шлунок Рокса зім’яло і склало в кулю. Дим, що вільно підіймався від затиснутої трубочки між пальцями, затулив вікно перед ним. Холод ворушив збіднілі дерева, зачіпаючи його бридкими кінцівками. 

- Нізащо, ми не будемо повертатися туди! Звідки ти взяв, що вони так просто підуть за нами? - прокричав Рокс, голос тріснув, коли зелені очі хлопця опліч уп’ялися в нього гострими голками.

На мить він пошкодував, не потрібно кричати, брат знову… заплаче, якщо говорити надто голосно - це Рокс добре вирізав у своїй пам’яті.

- Я й не казав нічого про “ми”, повторю: “я хочу повернутися і забрати вихованців”. І я сам придумаю, як переконати їх піти.

Спалах всередині пік нутрощі, губи затріпотіли, готові вибухнути в протесті. Трубочка майже догоріла, пурпурова завіса приємно пахла. Парубійко розірвав зоровий зв’язок, перекидаючи увагу на будинки за склом.

- Ти не підеш, - просичав Рокс, викидаючи рештки трубочки у вогнище каміну, що тихо потріскувало.

Філл зім’яв власні широкі рукави. Чорна сорочка підкреслила його неміцний стан. Здавалося, достатньо одного подиху вітру, щоб той безсило розкинувся на підлозі. Але Філл і досі стояв, і досі думав про невідомі речі. І Рокс був певен: ці речі були дурними й безглуздими. Таким був Філл, завжди легковажний, з вітром замість мізків. Проте цей брат дістався йому нелегко. Раптово він з’явився в “Сім'ї Хижих”, такий само викинутий, як і Рокс колись.

- Філька, ти достатньо накоїв учора. Заспокойся вже, не можна бути одночасно героєм і дурнем, бо рано чи пізно перше поступиться другому.

Філл навіть не глянув у бік Рокса, ігноруючи його присутність. Навіть тепло вогню не привертало погляд брата. Він тихо зім’яв рукави й прошепотів:

- Заспокоїтися? Ти хіба не геть старий, щоб хвилюватися за такого дурня?

З рота вискочив глухий сміх, який міг би пропустити навіть вітер. На щастя, Філл не бачив його.

- Щось не пригадую, щоб двадцятиоднорічних вважали старими. 

Юнак з підозрою зіщулив очі, нарешті повертаючи зір на Рокса. Зелені очі світилися, ластовиння розсипалося по блідих щоках.

- Хочу спати, - врешті вимовив він, кидаючись на постіль. 

Рокс невдоволено хмикнув, натякаючи, що розмова ще не закінчена. Невисловлені слова повисли між ними. Потріскування дерева в каміні нагадувало про тепло, яке минулому ватажку думалося недосяжним. Глибоке зітхання зійшло з уст хлопця, він провів пальцями по двох сережках у вусі - двох проколах, зроблених власноруч. Тоді йому було всього п’ятнадцять. Саме в тому віці його вигнали - так само, як і Філа. 

Ельдора кинула на нього свій відбиток після тижня в її “Сім'ї”: бридкий, червоний синець. Він спотворював його шию. Тоді він відчайдушно прикладав холодне лезо до відразливого місця, думкою вирізаючи непотрібну пляму, малюючи шрам, повертаючи частинку власного тіла собі. 

Повітря наповнило легені, дійсність вдарила хвилею. Він оглядів кімнату, Філа на ліжку. Лице брата закрите подушкою.

- Піду до купальні, - кинув Рокс через плече, лишаючи брата на самоті. Двері зачинилися з глухим стукотом. Він ще на мить затримався, прислухався, можливо, Філл любить порозмовляти сам до себе, але так нічого й не почув.

 * * *

У центрі купальні розмістилася масивна купіль, виготовлена з полірованого каменю. Різьблене гравіювання вимальовувало хвилі. Пара застигла в повітрі задушливою ковдрою. Стіни завішані фресками, які переважно зображували сині барви моря: пінисті береги, величезні кораблі на фоні маленьких людських фігур. Канделябри, розкидані по всім куткам, м’яко освітлювали простір. На полицях були акуратно викладені запашні олії, мило, ароматні солі та бритви. Поряд висіли рушники з вишивкою та посудини для води.

М’язи розтанули в теплій воді. Пара осіла краплями на рельєфному тілі хлопця. Волосся спало на широкі груди, наполовину занурюючись у воду.

Повітря в купелі важке й гаряче, наче у пастці. Стіни блищали в тьмяному світлі свічок, а гострий запах вологи й трав’яних олій нагадували про купальню минулої… “Сім’ї”. 

Рокс вдруге торкнувся сережок. Ельдора нависла над ним крижаною тінню. Гостра, темна, зла й безжальна - вона не давала можливості втекти від думок. Він жадав убити її, щоб вона благала припинити, як він благав її за зачиненими дверима в кімнаті. Він хотів би зробити їй боляче, щоб, дивлячись на своє відображення, вона бачила чужинку, як і він бачить себе. Хлопець мріяв зламати жінку, щоб не могла дихати, застигши від страху, угледівши його з-поміж інших. Нагадати її місце, невпинно пригадувати, що вона тінь, яка зникне і забудеться.

Рокс все ще відчуває липкі плями крові на своїх долонях, як він зробив перший прокол у вусі. Різкий біль стишував спрагу, нагадуючи йому, ким він є. Кривава голка між пальцями потяглася за другим проколом.

Хлопець сплеснув водою на обличчя, пекучі струмки потекли шкірою, волоссям, шрамом на лівій руці. Нерівні краї рожевого рубцю натягнули шкіру навколо, це був черговий слід Ельдори. “Кривава клятва” - ніж жінки не шкодував його руки, глибоко врізаючись у плоть. 

Вода ошпарила лице, повітря таке ж вологе, купальня пливла від спекотних випарів. Рокс з крихтінням виліз із затишної купелі, намотуючи рушник на стегнах. Рука зачепила підборіддя, колюча щетина прорізалася на ідеальних рисах. Хлопець в’яло потягнувся за бритвою, лезо ковзнуло змащеним лицем, потроху прибираючи зайве волосся. З-за дверей линула метушня - напевно, це були помічники. Рокс перевірив засув і переконався, що той зачинений. Лезо в його долоні здригнулося, на підборідді розцвів багряний поріз.