Глава 12

Він прокинувся від незнайомого тепла і різкого, шумного дихання. Розплющив очі - світ розпливався в напівтемряві. Перше, що відчув - гострий біль. Щока пекла від дрібних порізів, кров на голові застигла, перетворивши пасмо волосся на криваво-червоний зліпок. Шапка зникла. Одяг знищений брудом, як і він сам. Довкола одна земля, скрізь, куди не глянь. Глибока яма, тісна і холодна, його скинули сюди, до самого Пекельного. Навпроти нього, насилу ворушачись, причаїлося чудовисько, мовчазне, обмежене в рухах. 

- Тісно, так? - голос виявився набагато хрипшим, ніж він очікував. - Не холодно? - хлопчик показав на свій плащ, а потім на Пекельного. - Можу віддати. 

Пекельний спантеличено хитнув головою, голос заскрипів. Довгі кінцівки потяглися до хлопчика, чіпляючись за одяг і притягуючи ближче. Воно пригорнуло його до грудей, імітуючи обійми. 

- Ні-ні, мені не холодно, - розгубився парубійко.

Очі спрямувалися до поверхні, з-поза гілок виднілося рожеве небо. Спокійне, чисте, без хмарок. Зверху не було чути жодного звуку, тварини не ходили коло “сіток”, вони боялися цього місця. 

Та невідома дівчина чекала на його загибель, віддаючи в пащу Пекельного, але вона не врахувала одного: чудовиська слухають хлопчика. 

Небо потроху змінювало своє забарвлення фіолетовим, а потім і синім. Можна було вгледіти кілька сяючих зірок, які недбало схилялися світлом на кинутого хлопчика. Вдруге кинутого. Але вихованцю “Сім’ї Хижих” не зовсім вдалося позбутися його. 

В обіймах Пекельного безпечно і тепло, серце чудовиська вторило ритму власного биття. Але потрібно повертатися. Хлопчик підвівся на хитких ногах, кістки стогнали, не очікуючи раптового напруження. Шлях на поверхню, схоже, не складний, але з ранами і нудотою, що невчасно нагнала, довелося подолати всі “проти”. 

Пальці вчепилися в ґрунт, ноги вперлися в боки ями, дихання зрівнялося з вітром. Щілини в сухій землі застогнали під сильними струменями, плащ шалено злетів. Вмить хлопчик відчув опору, як невидима стіна поступово виштовхує нагору, аж до синього неба. 

Він вилетів з пастки, втрачаючи контроль над прудким вітром. Земля зустріла слабке тіло непривітно, маленькі камінці врізалися в шкіру. Хлопчик хутко випростався, в ямі ще був Пекельний. Зросту чудовиська не вистачало, щоб вилізти самостійно. 

- Підіймайся, я визволю тебе, - гукнув він донизу. 

Пекельний поцілив своїми білими очицями на хлопчика, чорне волосся сплуталось з гілочками, травою і брудом. Воно кволо піднялося, худорляві кінцівки ринулися до парубійка у безмовних благаннях. 

Хлопчик спіймав кігті Пекельного в значно замалі долоні й рвучко підтягнув на себе. Вітер залуна з новою силою, потоки зробили чудовиська легким і підняли над землею, до волі. 

Шум струмків нісся тихою ніччю. Місяць намалювався на горизонті разом із молочним сяйвом. Надто пізно - якщо хлопчик і повернеться назад до схованки, то Ельдора не зрадіє. Ніякого підношення немає, ніхто не шукає його. Він залишив Рокса одного, коли того нагнав страх. І найголовніше, хлопчик так і не показав Лінусу гори. 

- Філл! - кликав сиплий голос. - Філл!

Хтось гукав його! Хлопчик окинув очима  дерева і тіні між ними - порожньо. 

- Біжи, ховайся в лісі, - наказав Пекельному, чудовисько хитнулося й зникло з галявини. 

Він склав руки біля рота та заволав: 

- Я тут!

Чиїсь швидкі кроки, біг, тріск сухого листя, хлюпання води. З темряви вилетів Рокс. Дихання ватажка збилося, щоки почервоніли від бігу та криків. Маска звисала з піхв. Він оглянув брудного хлопчика, кров на чолі та пастку для чудовиськ. Повільно підійшов, розтираючи піт по лобі. 

- Пекельний? - припустив ледь чутно Рокс, але враз змінився лицем. - Нехай, потім розберемось, зараз до схованки. 

Він кивнув на ліс. Хлопчик помітив, що піхви Рокса порожні. 

- А підношення?

Безтямний блиск в очах ватажка пройшовся піхвами: 

- Та бути цього не може, я ж… - він з відчаєм розім'яв скроні. - І нащо ти поперся хтозна-куди! Без підношення нас виженуть на ніч. І знаєш, що це означає!?

Хлопчик збентежено м’яв хутро плащу, пальці тремтіли від холоду. Над ними наповзала ніч, ущільнюючи темряву навкруги. Зірки займали вільні місця темного неба. 

- Починай молитись, Філька…

* * *

Хлопчик відганяв Пекельних своєю присутністю біля Рокса. Двійці вдалося дістатися люку без голодного нападу чудовиськ. 

У “головній” літала тиша, вихованці заповнили дивани, їхні маски лежали на колінах. Голови похилені, зір прикутий до підлоги. Свічки не ворушились, застигши в часі. Ельдора височіла над усіма, погляд не минав нікого. Увага присутніх зірвалася на запізнілих вихованців. Рокс виступив вперед, плащ рухався вслід його ходи, закриваючи собою хлопчика. Тільки зараз парубійко зрозумів свою тривогу, яка поїдала нутрощі шматок за шматком. 

- Рокс? - охнула Ельдора, на її рисах змішались здивування і радість, доки її обличчя не зустрілося з блідою шкірою хлопчика. 

Першим зірвався Лінус, очиці хлопця були червоними, на щоках застигли солоні доріжки сліз. Він обіймав хлопчика, наче цей дотик був їхнім останнім. 

- Підношення, ти приніс його? - прошепотів тремтячим голосом Лінус, а коли не отримав відповіді, затремтів і сам. - Брат?

Хлопчик поплескав кажана по спині: 

- Все буде гаразд. 

- Усі йдіть до кімнат, - наказала Ельдора. 

Вихованці мовчки піднялися зі своїх місць. Нік безмовно відтягнув Лінуса від хлопчика. Сусід сумовито опустив голову, і Скот, не вагаючись, зробив те саме. Велетень притиснув до себе хлопця-кажана, трійця вийшла з кімнати. Бріджит і Джуліет перезирнулися, а Міккі стискав маску так, ніби ось-ось був готовий роздавати її навпіл. Лілі відвертала зір, Ліса рухалася наосліп, зберігаючи холодну стійкість. Серед усіх облич одне впадало до уваги - нажахані очі Бояни горіли, злість перекосила лінію губ. Хлопчик відповів їй тими ж розлюченими вустами.