Глава 4

Погляд мітився від пораненого ватажка до величезного чудовиська. М’язи по черзі пронизував страх. Він знерухомлював, змушував думати про найгірший кінецьі. Із тремтячих вій зірвалися спекотні сльози. Нудота підступала моторошними припливами.

"Мама..."

Пекельний довгими кігтями згріб лежачого Рокса за одяг. З голови маленькими струмками стікала кров. Монстр роззявив пащу, оголивши гнилі зуби в посмішці, яка ще довго буде миготіти у снах хлопчика. Чудовисько повільно підіймало парубка. Обличчя того звернулося до послушника. Тьмяні очі втратили нещодавню жвавість та барвистість. Сумні, знесилені, благаючі.

Картина розмилася і затуманилась від сліз. Хлопчик згадав усіх його вбитих братів і сестер. Родла, який з такими ж очима, тримаючись за рвану рану на плечі, вимолював у нього пощади. А після цього - ще один погляд, тільки від Елізабет. Холодний, презирливий, глибокий і вже не такий рідний.

"Мама..."

Ні. Він більше не може бути слабким... Минула "Сім'я" показала йому, що кожна слабкість лише його, ніхто не буде жаліти, ніхто не візьме до уваги неусвідомленість і побоювання. У цьому місці думають про одне - як вціліти.

"Не будь тягарем, Філл", - він з усієї сили стиснув щелепу. 

Вітер линув м'яким потоком. Ніжні течії прибрали з обличчя неспокійний чуб. Страх різко відійшов назад. Розум гарячково запрацював. Смарагдові очі примітили груду каміння. У думках спалахнула ідея. 

Чудовисько радісно загарчало. Воно знешкодило і впіймало жертву, яку ось-ось з'їсть. Рокс ледве міг дихати, повітря в легенях стало мукою для кісток. Останні сили, які ще лишалися в його м'язах, він витратив на пручання в лапах потвори, якій начебто було складно втримати хлопця навіть двома кінцівками.

Неочікувано Пекельний роздратовано завив. Ватажок роззирнувся, очі закривала пелена застиглої крові. Але він встиг вгледіти невеликий силует хлопчика, який щодуху закидував чимось Пекельного. Камінням? Чудовисько випустило його з чіпких кігтів. Рокс впав на вогку землю. Тіло пробив жахливий біль. Хлопець щодуху стримувався, щоб не заволати від нестерпного відчуття. 

- Філька, дурень, поклич інших... - хрипко просипів хлопець, але послушник його не почув, надто вже голосно кричало чудовисько. 

Горло стогнало від швидкого дихання. Хлопчик вийняв з піхов два легкі ножі. Пекельний замахнувся, кінцівки шматували вітер, прямуючи до маленького тіла. Юнак відскочив, свист пронісся десь поодаль. Але він не збирався відступати. Або вб'є він, або вб'ють його та... Рокса.

Здійнявся сильний вітрюган. Холодний, ріжучий, але настільки близький і розуміючий. Він летів до нього, линув на будь-який рух. Нездоланна сила відчувалася по всьому тілу. Намагаючись не зволікати, хлопчик кинув перший ніж. Струмені повітря донесли його й встромили гостру сталь в біле око. Болісний вереск потвори рознісся просторами. Червоний слиз згустками виплескував з рани. Лють перейняли кінцівки, які несамовито розмахували довкола. Чудовисько не цілилось, не наступало, а захищалось.

Хлопчик, не вичікуючи потрібного моменту, пустив другого ножа. На цей раз він втрапив у ліве плече. Пекельний все більше розгойдувався. Юнаку вдалося використати плутанину велетня собі на користь. Він вийняв ще ножів, але набагато тяжчих. Його очі мітились, ноги гнітюче просили руху. Душу роздирало бажання. Шалена жага створити розруху. Думки розбіглися, вітер ніс його. 

Він в останній раз ухилився від неконтрольованої руки чудовиська і побіг. Ноги майже не торкалися землі. Плащ відчайдушно майорів на вітру. Приємна вага сталі додавала впевненості. Гнів палав у жилах. Сморід від бордового слизу щипав очі, роблячи видиме нечітким. Пекельний все не вгавав, голод і небезпека перемагали.

Але хлопчик не міг спинитись, невблаганна стіна зі сталі розтинала бліду шкіру чудовиська. Поріз за порізом, стрибок за стрибком, зітхання за зітханням. Гнів руйнував межі його минулих боязких думок. Шалені струмені повітря слідували його рукам, наносячи найбільш смертоносні удари. 

Щемливі крики потвори вщухли. Тяжке тіло впало на розідрану землю. Хлопчик спустився на коліна. Голова жахливо пульсувала, груди не втримували дихання. У піхвах жодного ножа, але залишився вітер, який і досі щодуху йшов коло нього. У грудях - ні крихти страху.

"Я зміг... - блищали очі юнака. - Я зміг!"

Слабкий смішок злетів з потрісканих від сухості губ. На мить він навіть забув про раненого ватажка.

"Точно, Рокс!"

Хлопчик схаменувся, рвучко підхопившись на ноги і підбігши до парубка. Очі того розширились. Його груди судомо здіймалися, нестримна гикавка вирвалася назовні. На лиці застигли ручайки крові. Наскоро оглянувши стан рися, хлопчик примітив подряпини на руках. Одяг пошматований, окроплений червоними плямами. 

- Рокс, що мені робити? - стривожено бігав коло поранено хлопчик.

Ватажок,злісно шиплячи, піднявся на лікті. Спина мученицьки тремтіла, як і все тіло. 

- Так ти дурив мене, кажучи, що не можеш кинути того злощасного ножа? - пролунав хрипкий голос парубка, котрий частково переривався гикавкою. Його очі страждально зажмурилися, коли йому все ж таки вдалося сісти.

Хлопчик мовчав, не знав, як на це відповісти. Ніяк не тямилась дивна, нова сила у глибині.

Зміг вбити Пекельного? Він?

Взявши рися під руку, юнак щодуху поволік парубка геть, боячись, аби на шум не збіглося більше тварюк. Рокс не чинив опору, дозволяючи хлопчику майже нести себе на плечі. Молодший хитко зупинився, щось згадавши. 

- Ой, забув! - він відпустив ватажка біля дерева і за хвилю повернувся, несучи в долонях бридкий ніготь Пекельного та... маску рися. 

- Не думай, я не зостанусь в боргу, Філька…

Хлопчик невпевнено віддав маску, стараючись якомога краще розгледіти лице парубка, невеличку родимку на нижній щелепі зліва. 

- Я роблю це не для цього. Я...