Вибух

Познайомилися вони у фейсбуці.

Вона якось прокоментувала один із його дописів, він відповів. Потім ще раз. Згодом згадав якийсь, начебто всім відомий, анекдот. Виявилося, вона його не знає. Він надіслав його їй у приватні повідомлення. Лише за два дні вона це помітила й відповіла.

Потім обмінювалися повідомленнями, спілкувалися по годині-півтори. Одного вечора він за її проханням зателефонував – їй кортіло почути його голос.

Раз на три-чотири дні вони балакали.

Як завжди, легкий флірт, але з цілковитим запереченням саме тих намірів, заради яких усе це й починається.

Говорили про дітей, про роботу, зрештою – про життя.

За місяць вона зізналася, що не живе в Україні – виїхала ще у двадцять другому. Була певна, що після цього він більше не писатиме. Жодної надії на побачення все одно не було.

Та чомусь не зник. Усе тривало і далі.

Їм подобалося одне в одному, що обоє писали без помилок. На цьому й зійшлися. Щоправда, вона іноді грайливо чіплялася до його описок і неуважності. Він сумлінно редагував свої давно прочитані нею повідомлення.

Напівжартома вона пропонувала йому пошукати пару серед її подруг, які залишилися в Україні. А він старанно уникав будь-яких розмов про її особисте життя.

Того вечора вони знову говорили про всілякі дурниці. Його телефон був увімкнений на гучний зв'язок.

- Донька у ванні. Не почує, що татусь серед ночі з чужою жінкою теревенить.

- Ну, дивися сам.

- Тобі легше, твоя вже зовсім доросла.

- Ага. Ми вже давно лишили позаду підліткові проблеми. Але той жах я досі пам'ятаю. Тримайся там.

Раптом пролунав дуже гучний вибух.

Вона почула цей гуркіт і від жаху не змогла вимовити ані слова.

- Здається, це був вибух, – сказав він зовсім рівним і спокійним голосом, – ти теж почула?

Потім щосили гукнув доньці так, щоб вона почула крізь шум води:

- Агов, дитино, ти там як?

- Нормально, тату! Трохи всралася, але нічого, я ж усе одно у воді сиджу!

Вона й далі не могла вимовити ані слова. Нарешті спромоглася:

- Я чула. Це було дуже гучно. У тебе... у вас там що? Тривога була? Сирену хіба не вмикали?

- Та хто тут уже зважає на ті сирени? Їх і не чути, коли вікна зачинені.

- Це у ваш будинок влучило? Так страшенно бахнуло...

- Поки не знаю. Світло не зникло, вікна, наче, цілі. Не переймайся.

- Ще може бути небезпечно? Мене всю трусить. Як ти можеш бути таким спокійним?

- Я подивився новини, схоже, на сьогодні все. Пишуть, що над Києвом чисто. І знаєш, я, мабуть, піду спати. Небезпека минула, можна вкладатися. Доньку з ванни вижену і в безпеку, під теплу ковдру.

- Як знаєш. У мене досі руки тремтять, хоча я так далеко.

- Кажу ж, не переймайся. Вже все добре. На добраніч.

- І тобі. Бережи себе. Обіймаю.

Він надіслав смайлик із поцілунком і відключився.

Вона підвелася з крісла, під'єднала телефон до зарядки, лягла на ліжко, сховала обличчя в подушку й розревлася.