Точка відліку

Точка відліку

~~~

Через декілька років після втрати жовтневий ранок виявився досить темним і холодним. Але попри це Надін поквапилася тихенько зібратися, аби не розбудити своїх хлопців. Вийшовши на вулицю, вона зупинилася біля дороги, адже от-от і по неї приїде машина. Того ранку було досить морозно, але Надін спросоння геть не додумалася взяти з собою рукавички. Тому тепер вона активно хухала на свої руки, час від часу поглядаючи на годинник у телефоні. Пунктуальність була однією з її гарних рис, але яка була притаманна далеко не кожному…

Невдовзі вдалечині Надін помітила два поодиноких вогники. В таку пору ще всі спали, тому молода жінка враз збадьорилась.

Сівши на переднє сидіння, Надін поставила робочу сумку на свої коліна і під чисельні вибачення водія, машина рушила з місця. Лобове скло вщент було заліплено морозними візерунками, але тільки перед водієм була невеличка прогалина розміром з чоловічу долоню. Мабуть, саме так він і зробив, аби хоч щось було видно. Проте, навіть не бачачи дороги та шкали зі швидкістю, Надін відчувала, що їхали вони занадто швидко при такій видимості та дорожніх умовах. Втім, хто вона була така, щоб вказувати комусь на щось…

Напівсонний стан Надін зник в ту мить, коли відчула, як їхнє авто юзом пішло на вкритій ожеледдю дорозі. Від страху в жінки подих перехопило, ноги автоматично втиснула в підлогу, а рукою вчепилася у дверну ручку… Здавалося, що в ці секунди Надін усвідомлювала наскільки сповільнювався час. Водночас з автомобілем, який розвернувся у протилежному напрямку. Коли відчувся удар автівки в перешкоду, вже в уповільненні тіло Надін відірвалося від сидіння і понеслося за тяжінням на ліве пасажирське місце. Голова боляче об щось ударилася, а по траєкторії руху й спина зіткнулась з незрозумілою перепоною… Та й взагалі Надін перестала зважати на те, об що ще встигла вдаритися, до моменту остаточного приземлення на задні сидіння.

Щоб колись Надін могла собі таке уявити, то ні — ніколи. Зате ще ніколи вона не відчувала чийогось невидимого дотику… Холодного та моторошного одночасно. Якщо раніше подейкували, що за крок до смерті перед очима пролітало все життя, то це не так. На межі між життям та смертю Надін лише бачила, як час зупинився. Так, саме час, якого завжди людям бракувало, але який водночас не цінували…

Перед очима Надін з’явилися обличчя коханих людей, а в грудях аж стиснулося від розпачу. Вона ніколи не вміла і боялась втрачати, але вперше задумалась про те, як без неї будуть чоловік та син… Тепер жінка бажала боротися за життя не для себе, а для них, аби ніколи вони не відчули болю втрати… Та Надін ще не усвідомлювала, що насправді відбувалося поза цією миттю, а час так само не ворушився…

«Я не хочу… Не тепер… Не так… Будь ласка…» — промайнуло в її думках.

Пройшла секунда, а може, й дві як Надін відчула скимне ниття у лівому плечі, а в грудях скажено калатало серце… В скронях пульсував нестерпний біль, але жінка все ще намагалась зрозуміти, чи такою мала б бути смерть… Втім, десь здалеку до неї долинули чиїсь слова:

— Ви як? Цілі?

З чималим зусиллям Надін все ж розплющила очі. Темрява. Подекуди змогла розгледіти світло від фар та з автомобільної панелі. Зрозумівши, що це таки реальність, вона спробувала підвестися. Здається, завдяки шоку Надін змогла ігнорувати весь той біль в тілі, до якого слідом додалося ще тремтіння. Почувши знову запитання чоловіка, жінка все ж змогла відповісти:

— Здається, в нормі…

А одразу після цього Надін побачила вгорі простягнуту до неї руку. Машина стояла на лівому боку, тому довелося вилазити крізь праві передні дверцята.

Важко було ось так просто втримати рівновагу, коли ноги торкнулися землі, але жінка встояла. Хоча й голова одразу пішла обертом, а руки тремтіли немов від холоду, що панував навкруги. Автоматично Надін потягнулася правою кінцівкою до голови, де весь час неприємно пекло та пульсувало в ритм серцю. Торкнувшись волосся, Надін відчула липкість, але не надала тому особливого значення. Мабуть, все ж залишитися живою — було кращою нагородою для неї, аніж декілька подряпин та саден…