Минуле не стерти

Минуле не стерти

~~~

Для Зої́ часом важко було розуміти деякі правила Сі́бана. Наприклад, чому вона могла повернути життя рослинні, але заборонялося повертати його живим істотам, у кому текла кров? Та батьки не пояснювали цього, та й запитувати було марно, оскільки слово батька не повинно було оскаржуватися. Тому їй неабияк прикро було за Лі́ґасове дитинча й залишалося лише спостерігати, як Фа́натос взяв його до рук, перетворивши на попіл. 

— Хіба тобі не шкода його? — запитала Зої́, дивлячись на незворушне братове обличчя.

— Ти уявляєш, що б було, якби я шкодував кожного?

Зої́ з розумінням підтиснула губи.

— Але ти пожалів її… — продовжила вона обережно. — Я думала, минуле навчило тебе…

— Люди не варті, щоб їх жаліли, Зої́. Затям ти вже і не ідеалізуй весь світ. Вони не такі. Доки ти тут бавишся у свої ігри — в людей свої…

— Не все так однозначно, як ти це бачиш, брате…

— Як і твоє бачення, Зої́.

Підвівшись, Фа́натос підійшов на інший бік сеноту, від якого у центр водойми вела вапнякова стежка. Щойно хлопець зупинився на круглому острівцеві посередині, вода забарвилась в насичений синій колір. Майже як і його вбрання. Втім, на гладкій поверхні почали мерехкотіти чисельні обличчя із різних куточків світу. Однак Фа́натос зосереджено когось шукав серед них. А коли ж знайшов бажане — все на водяному екрані зупинилося, окрім двох осіб.

— Вони. Думаєш, хтось із цих двох щось усвідомили зі свого вбогого існування? — це запитання прозвучало з легким невдоволенням, але й з яким не є, а співчуттям.

Зої́ уважно роздивилася цих двох, впізнавши їх. Проте, вона не розуміла, чому вибір брата впав саме на них.

— Надін цінує життя. Ти й сам неодноразово в цьому переконався…

Фа́натос іронічно хмикнув, немов сестра сказала якусь дурницю.

— І навіть тут? — запитав він, а слідом на воді показався епізод із життя дівчини.

Надін сиділа у своїй кімнаті й потай від усіх плакала… Невдовзі в неї мало відбутися весілля, але її сумління не відпускало душу. Відчуття провини, стискало її налякане сердечко, але зробити нічого не могла з цим.

— Ти забрав у неї сестру, Фа́натосе, гадаєш, це було справедливо? — Зої́ все ж стала на захист.

— Я лише допоміг обрати, — кинув він байдуже.

— Кого саме? Життя не цінувала сестра, але чому ти покарав Надін?

Але Фа́натос проігнорував це запитання, повернувши картинку на дещо раніші події.

« — Дзвонила Талі, — промовив Ніколас, невпевнено підійшовши до сестри, — казала, що хоче повернутися… Що їй відповісти?

Почувши це, Надін на мить розгубилась, але досить швидко зібралась з думками й подивилась на брата.

— Я… Не знаю, — замовчала на якийсь час і подивилась на свої руки. — Якщо вона й перед мамою зробить те, що вчинила переді мною, то краще нехай не повертається…»

Фа́натос немов чекав заперечень від Зої́, але вона лиш насупила брови, дивлячись на брата.

— Тобі ж чудово відомо, що зробила Талі… То чому ти провину за її смерть повішав на Надін?

— А хіба не вона підштовхнула сестру на цей крок?

— Фа́натосе, ти помиляєшся. Талі вчинила це через власну провину і ти знаєш, що вона чимала… — впевнено заявила Зої́, й миттєво слідом за її словами картинка змінилася на іншу. — А тут ти за кого її караєш? Чого добивався? 

Прохолодна ніч, декілька років потому… Надін стояла на балконі свого помешкання, давлячись сльозами… Зої́ пам’ятала ту мить. Вкотре Надін не могла знайти собі спокою через втрачене дитя. Щосекунди дівчина бачила перед собою силует на моніторі, і вкотре в її спогадах проносився кожен рух її донечки, коли крихітні пальчики чухали голівку… Зводячи з розуму, кидаючи в безповоротну прірву… Вже тоді Надін відчувала, що то була саме дівчинка, якої вона так хотіла, але не судилося…

— Хочеш сказати, що знову ти тут ні до чого? — наполягала Зої́, скрушно дивлячись то на брата, то на маленького хлопчика, який підійшов до матусі.

В ту ніч Зої́ не змогла вигадати нічого кращого, як розбудити маля, доки не стало пізно. Так, тоді вона встигла, але ж чудово пам’ятала кожну спробу Фа́натоса добитися свого. Чомусь він порушував правила, але Зої́ ніяк не могла збагнути, чому саме…

— Надін занадто слабка для того світу і тобі це відомо, — все ж відповів Фа́натос, уважно вдивляючись у відображення Надін.

Чомусь бачити її сльози навіть для нього було важко. Момент, коли й він дав слабину, за яку тепер й розплачувався… І саме тому Фа́натос поквапився прибрати той епізод з-перед очей, але Зої́ завадила.

— Ні, дивись. Хіба не цього ти добивався? Кажеш, слабка? Отже, ти свідомо хотів її зламати, але все ніяк не вдавалося?

Заперечити Фа́натос не встиг, бо Зої́ вже нагадала йому про інший епізод життя Надін…