* * *

Я вийшла на балкон із задушливої банкетної зали, залишивши позаду гучну музику. Мої щоки палали, а легеням бракувало повітря. Я обмахувалася віялом, та це не рятувало — жар у тілі тільки посилювався.

Варг тебе забери! Невже я стала тією нещасною, кому сьогодні не пощастило? Клята традиція старшокурсників.

Тіло почало ледь тремтіти, і я обійняла себе за плечі, швидко замотавши головою.

Трохи заспокоївшись, спробувала послабити шнурівку на корсеті, щоб стало хоч трохи легше дихати. Пальці не слухалися, постійно зісковзували з туго затягнутих шнурків. Служниці, які мене одягали, постаралися на славу. У мене нічого не вийшло.

— Та щоб тебе! — вилаялася крізь зуби, гнівно стукнувши рукою по кам'яних перилах.

Цього не може бути. Я не можу бути однією з тих, кому не пощастило. Просто випила зайвого, і мені стало душно. Ще й Аліція десь поділася, як на зло.

Я хотіла зняти маску — обов'язковий атрибут цього вечора, — щоб підставити обличчя вечірній прохолоді, аж раптом зовсім поруч пролунав насмішкуватий чоловічий голос.

— Невже обранець відмовив у танці? Чи, може, подали не те вино? — запитав незнайомець, вийшовши з темряви. — Навіщо ж так знущатися з ні в чому не винних перил?

Тільки цього самовпевненого бовдура мені тут не вистачало. Я різко обернулася, ледь не випаливши: «Йди до Варга зі своїми припущеннями!» Та вчасно прикусила язика. На ньому була темна маска старшого курсу. Рухи плавні, впевнені, навіть трохи загрозливі. Короткий плащ ледь прикривав статну фігуру.

Я так і завмерла на пів руху, а тоді швидко повернула маску на місце. Відчуваю, що зілля ось-ось вступить у повну силу. Потрібно позбутися його якомога швидше.

— Не ввічливо пхати носа не у свої справи, — усе ж трохи грубо відповіла, не стримавши роздратування.

Кинувши цю фразу, відвернулася й сперлася руками об перила. Пальці судомно вчепилися в метал. Стала вдавати байдужість — можливо, зрозуміє натяк.

Як я могла його не помітити? У мене від сили лишилося кілька хвилин. Добре, що хоч не встигла зняти маску. Принаймні приховаю свою особистість, коли зілля подіє — менше сорому буде. Скоріше б забрався звідси.

Та він не збирався йти. Навпаки, наблизився до мене й став поруч, милуючись нічним небом.

— Не ввічливо так грубо відповідати старшому. Ти мала б уже ознайомитися з правилами академії, — сказав він, трохи схиливши голову набік.

Я старанно вдавала, що вдивляюся в нічну темряву, хоча насправді пильно стежила за ним краєм ока. Перед очима вже пливли темні кола, але я вперто робила вигляд, що все гаразд.

— Не думала, що старшого можуть так легко образити всього кілька слів, — надала голосу легкої недбалості.

Легким рухом поправила тканину сукні.

— То, може, краще приєднаєшся до решти в залі? — я обернулася до нього й поглянула просто в його сині очі. — І знайдеш тих, хто справді бажає твоєї компанії?

Погляд незнайомця похолонув, на обличчі заграли жовна. Він потягнувся до моєї маски. Я різко стукнула по його пальцях складеним віялом. Він на мить завмер, не очікуючи від мене такого зухвальства.

— Це вже переходить усі межі. Негайно назвися, — промовив низьким голосом.

Я вже була майже не в змозі чітко формулювати думки. Він вимагав відповіді, а я могла думати лише про те, як змусити його піти.

Йому так кортіло повчити мене правил?

Погляд мимоволі ковзнув до його губ, і в голові майнула божевільна думка — поцілунок.

Навіть згадувати про таке в пристойному товаристві було соромно. А самій поцілувати незнайомого чоловіка? Після такого цей поборник вихованості точно відчепиться. Хай вважає мене безсоромною, хай обурюється — аби тільки забрався.

Обличчя обпекло вже не лише від зілля. Я ще ніколи не дозволяла собі нічого подібного. Але перед очима знову попливли темні кола.

— Дістав, — видихнула, вже не прикидаючись вічливою. — То як тобі таке?

Я рвучко подалася вперед, схопила його за лацкан костюма й упилася в його губи, міцно тримаючись за одяг. Може, хоч це змусить його в гніві піти звідси.

Спершу це був лише зухвалий виклик. Я вже майже чекала, що він відштовхне мене і вибухне люттю. Та він завмер лише на мить. Його руки зависли в захисному жесті, а тоді він раптово притиснув мене своїм тілом до перил. 

Щойно його губи відповіли на поцілунок, у скронях шалено застукала кров. Перед очима ніби потемніло. Гаряча хвиля прокотилася тілом, змушуючи забути, навіщо я взагалі це зробила.

Його губи жадібно накрили мої. У ніздрі вдарив свіжий аромат нічного лісу після холодного дощу, який хотілося вдихати знову й знову. Я мала його відштовхнути та тіло більше не слухалося. Мої руки самі ковзнули йому на шию. Під пальцями відчувалася напруга м'язів навіть крізь одяг.

Поцілунок ставав дедалі глибшим. Серце забилося, ніби скажене, кров гулко стукала у скронях, остаточно заглушуючи всі думки. Жар палив уже нестерпно. Я перестала усвідомлювати, де закінчуюся я і починається він.

Раптом кисть пронизав пекучий біль. Я скрикнула й відштовхнула чоловіка.

Божевільне шаленство нарешті відступило. Нестерпний біль ніби випалював шкіру розпеченим залізом. Я притиснула руку до грудей, важко дихаючи. Коли біль трохи вщух, обережно відвела долоню й завмерла.

На тильному боці долоні розцвіла дивовижна квітка, що обплела кисть своїми пагонами. Я мить спантеличено дивилася на неї, потім перевела розгублений погляд на незнайомця — він виглядав не менш здивованим, розглядаючи свою руку з таким самим малюнком.

Невже це і є дія того клятого зілля? Татуювання? Але чому воно парне? Спробувала потерти його — може таки вдасться стерти.

Зиркнула на старшого. Він якийсь час невідривно дивився на свою руку. Я не бачила його обличчя під маскою, але лютий погляд, який він кинув на мене, коли отямився, змусив мене здригнутися всім тілом.