РОЗДІЛ 11. Виконання обіцянки і Прибуття

— Агов, Лілю, прокидайся. За хвилин десять будемо виходити, — насмішкувато повідомляла Ріна, торсаючи сонну дівчину.

— Ой, дякую, що збудила. Щось зовсім я заспала! — розхвилювалась Ліля, поволі піднявшись.

— Та я пожартувала, все добре, ще встигаємо, — заспокоїла її та. — Пів години ще до прибуття. От тільки, тобі справді потрібно було раніше встати, щоб підготуватись до приїзду і поїсти. Я ж знаю, що ти в нас трохи повільна, тому і збудила раніше.

— Дякую. А де інші?

— Вони теревенять в хлопчачому купе, адже не дуже хотіли заважати тобі спати.

— Гаразд, піду приведу себе в порядок, — після цих слів Ліля піднялася, взяла з собою потрібне приладдя і попрямувала до вбиральні. Проходячи повз вже гучнішу бесіду друзів, вона з ними радісно привіталась.

Коли ж, кілька хвилин по тому, поверталася, вже, було, заїкнулася, аби поставити Ріні питання по їхньому подальшому руху після прибуття, але раптом побачила, як остання про щось розмовляла з Елеазаром.

— Як, як-к це… — збентежено затуркотіла дівчина, тільки-но їхня розмова стихла, варто було їм побачити новоприбулу.

— Привіт, — Ел махнув рукою, — я тут, аби виконати обіцянку, яку тобі дав.

— Що? Але чекай…

— Проте вона, насправді, стосується не лише тебе, а й твоїх друзів.

Ліля ще більше стривожилася.

— Секунду, я інших покличу, і тоді він все розкаже, — з хвилюванням мовила Ріна, встаючи зі свого місця.

— Ріна що, теж у курсі? — пошепки спитала дівчина, а Елеазар на її слова стверджувально кивнув. — Я думала, що ти лише мені маєш «щось там» розказати…

— Насправді, далеко не лише тобі… Інші теж повинні знати, — схвильовано мовив парубок, піднявшись і спершись на стіну навпроти їхнього купе, поки двері були відчинені.

Згодом до них приєдналася решта молодих людей. Вони всі разом сіли, щоб уважно вислухати Елеазара.

— А що він хоче сказати-то? — пошепки запитувався Евол у Лілі, на що та лише нерозуміюче стенула плечима.

— Зараз я вам розкажу дещо дуже важливе. Бажано мене не перебивати, уважно слухати і, головне, повірити, — після цих слів усі ще більше напружилися, ніж до того, вп'явши очі у мовника. — Отже, в цю мить я повинен (хоч і не дуже хочу) зруйнуватися ваші уявлення про один-єдиний світ, у якому ви живете. Тому що він насправді не один-єдиний. Я, Ріна і ще один хлопець Айнер, який теж їде в цьому потязі, насправді з іншого світу, іншого виміру – називайте як бажаєте, — всі стривожено насупились і невтомно перезирнулись. — Цей світ, у якому живете ви, ми звемо Простий або Людський, кому як зручніше. Чому – тому що в ньому, на відміну від нашого, немає інших рас, крім людей, і представники цього світу не можуть володіти жодним видом магії. Той світ, з якого ми родом, зветься Фоверо Вельт. У ньому якраз є магія, ельфи, демони, русалки й інші раси, про які у вас лише пишуть книжки чи складають легенди. На жаль, те, що вам сказала Ріна про поїздку на море, – насправді прикриття подорожі до нашого світу, аби вас силою не запихати у цей потяг. Чому я кажу про потяг? Тому що це насправді не просто транспорт – це засіб пересування з Фоверо Вельту до вашого світу, Людського, і назад. Зветься він «Аметрин». І… Пробачте, будь ласка, Ріні цю підступну брехню, але інакше ми вчинити не могли, аби ваше потрапляння до «Аметрина» відбулося найбільш екологічним шляхом. Якщо вам так буде легше сприймати вашу подорож до Фоверо Вельту, на території якого ми вже перебуваємо, то можете вважати, що просто потрапили у казку. Лишень маю попередити, що тут все буде не так веселково, як у тих казках, про які ви знаєте... Можливо, хтось захоче спитати, хто керує потягом? Як і має бути – машиніст. Він теж один із нашого світу, і його спеціально відбирали на цю роль. Інших людей у потязі ви не бачили недарма, адже їх від самого початку і не передбачалося тут. Я знаю, що ви… цілком можете повважати мене з Ріною божевільними, але ми прагнемо, аби, навіть попри це, ви нам повірили…

Елеазар на десяток секунд стих, а тоді очікувально глянув на Ріну, яка поквапилася взяти слово.

— Друзі, для підтвердження правдивості його слів я можу зараз продемонструвати вам те, що в нашому світі ми звемо магією. Чи принаймні один з кількох її виявів у Фоверо Вельті, — дівчина відійшла від стінки, біля якої стояла, і зосереджено торкнулася пальцями витіюватого браслета на правій руці. Тоді ж, за протяжну мить, вона провела лівою рукою вверх і далі вниз, немов вимальовуючи сині обриси, які нагадували бойовий лук. — Я його зву «Золотоносець», але це – тільки його прототип, який мені люб'язно зробили. На жаль, чіткішим його зробити не можу, тому що «Аметрин» висмоктав із нас багато магічної енергії, за допомогою якої він якраз і рухається, — секунда – і лук, створений із незрозумілої синьої речовини, зник. Опісля у вагоні на кілька митей запланувала тиша. І була б вона оглушливою, якби не шум від пересування потяга.

— Гаразд, зараз постараюся розповісти ще важливі деталі з того, що ви маєте знати. Але постараюся дуже не навалювати, аби ви вже зовсім з глузду не з'їхали, — Елеазар нервово потер потилицю. — Ми з Ріною живемо в королівстві, яке зветься Міронéза. Це велика країна, яка поділена на понад два десятки провінцій. Важливо уточнити, що в нас, здебільшого, представники рас не поділяються на окремі держави, це стосується переважно лише русалок. Але не про них зараз… Втім, хочу зазначити, аби ви розуміли, що природно, коли в людини ростуть із голови роги, коли вона має довгі вуха або коли в неї на спині є крила. Але для вас це зараз і так невимовний шок, мабуть… — Ел окинув схвильованим поглядом присутніх, що витріщалися на нього, справді, з таким шоком, який лише могли відчувати у своєму житті. — Спершу ми думали, що про можливість переміщення у Людський світ (і взагалі про його існування) знає лише наше королівство. Проте, судячи з недавніх подій, пов'язаних із хлопцем на ім'я Адам (Ліля знає, про кого я), ми зрозуміли, що Міронеза – не єдина держава, яка має змогу переміститися до вас. Річ у тім, що в нас по сусідству є імперія, яка зветься Варнегóр. З цієї імперією у нас вже кілька років триває війна. Оцей Адам, про якого я згадував, – із цієї ворожої країни. Тому, коли ми дізналися про те, що Варнегор теж може переміщатися до Людського світу, то вирішили якнайшвидше вас забрати з собою, аби ніхто не постраждав, зв'язавшись із варнегорцями… Тепер ми можемо відповісти на ваші запитання, а то від ваших поглядів я почуваюся ні в сих, ні в тих, — пригнічено зізнався Елеазар, відводячи очі.