РОЗДІЛ 10. Підготовка до подорожі і Дикий кіт

Ліля гнала додому повним ходом, стараючись не зіштовхуватися з перехожими, які, немов навмисно, траплялися на її шляху. Деякі люди здивовано й обурено озиралися на неї, хтось банально не звертав уваги, а хтось просто крутив пальцем біля скроні, спльовуючи у її сторону. Та вона, зі свого боку, ні на що не зважала і щодуху мчала, поки в серці з кожним пробігнутим метром назбирувалося трепетно-щасливе передчуття щодо майбутньої подорожі.

«Швидше, швидше, швидше! – квапила себе дівчина, поки вітер заплутував її довге рожеве волосся і щоразу змушував поправляти вільною рукою пасма, що лізли на розпашіле обличчя. – Ось і цей поворот! Ще трішки!».

«Не біжи так швидко, а то серце зупиниться і тоді ти вже точно нікуди не поїдеш!» – говорила їй підсвідомість, таємничо всміхаючись і водночас невдоволено тупаючи ногою. «Я просто не можу цього дочекатися! Ти чудово знаєш, що я дуже люблю збиратись у якусь поїздку. Це так захопливо!» – відщебетала їй Ліля, але все ж послухала внутрішній голос і призупинилась, перейшовши на швидкий крок.

— Ріно! Ти серйозно не жартувала?! Бо інакше пошкодуєш, що змусила мене так летіти сюди! — Ліля з криком увірвалася всередину і зразу завмерла, коли взріла схвильованих товаришів, які поспішно ходили туди-сюди по хаті.

— Ти вже тут! — зауважила її Ріна, виглянувши з кухні, а тоді засміялася. — Із таким не жартують! Зараз я тобі все детальніше розповім.

Ліля поставила пакети, які принесла з міста, на тумбу і побігла до Ріни, на ходу думаючи про те, що варто буде і з мамою поділитися такою чудовою новиною.

День із самого початку був хорошим, але вона й не думала, що він може стати ще кращим. Настільки кращим! Під час походеньок у пошуках подарунку для мами, яка, за її словами, незабаром мала би приїхати, молодша Фрінке здибалася із групою дівчат, які колись робили їй чималі збитки, та після однієї «виховної години» (про яку Ліля, по правді, нічого не відає) почали зовсім по-іншому до неї ставитися. Юрба молодиць посиділа в кафе, випила кави, потеревенила про хлопців (новоспечені подруги завзято хотіли випитати в Лілі деталі її сватання із тріо братів, але вона всіляко ухилялася, поміж тим дивуючись тому, як швидко поширюються чутки) і, пообіймавшись, розійшлися.

Ліля ж подалася у продуктовий магазин, купила там все, що було в неї у списку, і тоді, остаточно вирішивши, що буде дарувати ненці, поквапилася у квітковий магазин. Та не встигла дівчина, вдовольнившись покупкою, вийти з крамниці, як її телефоном викликала Ріна і захопленим голосом повідомила, що вона перемогла у тій лотереї, про яку вчора розказувала. Дівчина почала підганяти іншу, щоб та швидше прийшла додому і почала збиратися, адже їхній потяг відбував уже сьогодні вночі. Лілі було вкрай складно повірити у слова подруги, які були, радше, схожі на якийсь розіграш, ніж на правду, та вона все одно стрімголов понеслася до хати.

— Я сама спершу не повірила в це! — із захватом видала Ріна. — Серйозно! Я перепитувала в того менеджера разів, може, зо п'ять! Але мені чітко говорили, що я виграла сімейну поїздку на море! Сказали, що можна взяти з собою до п’яти людей. А якщо хочеш взяти більше, то треба просто заплатити за них пів ціни путівки.

— Ага… І хто поїде? Ти – це само собою, а ще хто?

— Я вирішила так: поїду я і візьму з собою тебе – раз, Незу – два, і трійку ваших хлопців...

— Вони не наші!!

— Гаразд-гаразд, — Ріна всміхнулася на обурення Лілі і примирливо підняла руки. — Наскільки знаю, Еволові стан здоров'я дозволяє поїхати. Разом із хлопцями буде шестеро, то просто доведеться за когось заплатити.

— Я би ще дуже хотіла Меліну взяти… Можна?

Ріна на затяжну хвилину замислилася.

— Думаю, можна... Тільки вона повинна буде дати мені гроші, щоб я потім, коли підписуватиму потрібні папери, заодно заплатила за неї. Можу їй зараз подзвонити і розповісти, позаяк я уже зібрала свої речі, а ти йди збиратися, гаразд? Поїзд сьогодні вночі, а зараз ось – уже сьома година, — нагадала вона про те, що казала Лілі по телефону. — А я вже зібрана, тож іще трохи поприбираю в домі, щоби вже зі спокійною душею поїхати.

— Гаразд! — Ліля широко всміхнулася, а потім схаменулася: — До речі, а мама вже знає?

— Так, пані Олівія вже в курсі. Вона казала, що зараз зайнята, тому подзвонить комусь із вас пізніше, — дещо збентежено мовила Ріна, шукаючи контакт Меліни в своєму телефоні. Ліля кивнула і радісно почимчикувала до своєї кімнати.

У процесі збору всього необхідного (і не дуже, звісно) вона ще дізналася від Нези, яка ненадовго до неї заглянула, в якому саме місті вони будуть відпочивати і що на шлях туди й назад їм виділили лише один вагончик потяга, і всі, хто там будуть, теж виграли поїздку (просто на інший термін).

«Так-с, наче визначилася, – думала Ліля після півтори годинної головоломки з вибором, який одяг і взуття їй взяти. – Тепер би це все якось упхати у валізу…» І тут вона з жахом зрозуміла, що, швидше за все, з якимись речами доведеться попрощатися, бо все у її торбу просто не влізе.

Коли горя прикупивши застібнула замок на своїй валізі, Ліля з полегшенням зітхнула і лягла на ліжко. Далі раптом схопила телефон і набрала Меліну. Прозвучало лише два гудки, перш ніж та підняла слухавку.

— Привіт, Меліно. Як ти там?

— Салют, Ліль! Суперово! — почувся її схвильований голос на тій стороні дроту. — Я страшенно рада, що можу розважитися і відпочити на морі разом з усіма!

На цій фразі Ліля знічев'я згадала про Елеазара і відчула недоречну ситуації журбу.

— Я теж… — сказала це більше з сумом, ніж із радістю, через що далі сама себе тріснула по чолі.

— Ліль? — прозвучало бентежне зі слухавки. — Щось погане трапилось? Ти так зітхнула якось…

«Як їй це вдається?!» – розчарувалась Ліля.

— Ні-ні, ти що. Все добре, просто прекрасно! Ми їдемо на море, всі разом, розважимося там, це ж чудово! Я лишень хотіла би, щоб… — вона запнулася, в задумі заламуючи пальці.