РОЗДІЛ 09. Примирення й Електричне знайомство

— Орігаме, ти часом не думаєш, що під час випускного Евол із Незою щось не поділили? — з обавою запитав Даніель, попиваючи холодний чай.

Царювала обідня година. Сонцебризна погода ззовні зазирала в найменші закутки завжди гамірного міста. Дбайне світило щедро осипало все і всіх теплими промінцями, поки найрізноманітніша пташня змагалася між собою у мелодійному виляскуванні, разом із тим допитливо шукаючи собі додаткових слухачів. Вся рослинність, смачно поживившись недавньою дощавицею, линула до сонця.

Даніель, незважаючи на власну замисленість внаслідок Меліниного вчинку, після повернення до клубу й приєднання Евола до їхньої з Орігамом компанії, зауважив, що з ним щось сталося. І, вочевидь, не лише з ним, якщо Неза, за словами Лілі, сама раптом пішла додому, попередньо повідомивши їй, що погано почувається.

Але Ліля вловила, що те діло нечисте, адже старша сестра мало що їла чи пила, тому її шлунок точно не мав би протестувати. Вона поділилася цими думками з хлопцями, а ті зі свого боку видали припущення щодо причини незвично тихої поведінки Евола. Трійця домовилася, що розбереться із цим пізніше.

Ось це «пізніше» і настало.

Орігам на мить здійняв одну з брів, а тоді позіхнув і видихнув:

— Тут навіть думати не треба. Швидше за все, так воно і є. Хоча, знаючи Евола, мені дивно, що він може настільки переживати через якусь сварку з дівчиною... Завжди ж, якщо були отакі схожі труднощі, він припиняв стосунки і все. А тут…

Він насупився і стих, порпаючись у спогадах про головного героя їхньої розмови. Згодом коротко глянув у вікно, коли на гілку крислатого клена, що величався неподалік, пурхнула барвиста сойка і щось крикнула, таким чином наче вимагаючи від молодика, аби він закінчив свою думку. Тому він схаменувся.

— Не знаю, як ти, а я його таким похмурим не пам'ятаю навіть тоді, коли він першу сесію не зміг закрити...

— Твоя правда... — зітхнув Дан, бадаючи замисленим зором порожню склянку.

Знічев'я до приміщення навідався той, про кого якраз велася бесіда. Евол мовчки почав готувати собі якийсь напій, немов братів тут і не було. Простеживши за його поведінкою, хлопці розгублено і дещо ствердно перезирнулись.

— Еволе… — непевно зачав Даніель, думаючи, з якого боку можна би було зайти. Той мляво відізвався, додаючи в горнятко кави і цукру. — Ем... Ти нам, бува, не хочеш розказати, що сталося на випускному?

Евол на хвилю спинився і вирівнявся, чим трохи насторожив братів. Тоді, заливаючи суміш окропом, на видиху поставив запитання у відповідь:

— Чому ви думаєте, що там щось трапилося?

— Це видно з твоєї і Незиної поведінки, — прозвучало чітке в унісон.

— Он як, — беземоційно видав він, відклавши чайник.

— Ну то що? — причепився тепер і Орігам.

— Якось не хочу, — скрививши губи і стенувши плечима, безпечно відмахнувся Евол.

— Чому? Ми ж раніше знали чи не все про твоїх пасій, — обурився Данік, вколовши того правдивим фактом. Хлопець скосився на них і з легким роздратуванням закотив карі очі.

— Сердечні справи радять тримати при собі. І тільки при собі. Це не те, про що варто іншим патякати, — враз серйозно пробурмотів він, збираючись покинути зону допитів, якою вже встигла стати завжди світла й тепла кухня.

— Так кажеш, наче ми – зовсім чужі. Коли це ти таким філософом зробився, га? — ображено гмикнув Даніель, невдоволено сплівши руки на грудях. — Ми ж допомогти хочемо.

— Гаразд-гаразд. Знаєш, ти іноді такий нестерпний, — переможено буркнув Евол, після чого видихнув і сів за стіл. Інші двоє спершу надіслали одне одному вдоволені успішною співпрацею усмішки, а потім напружились, очікуючи братової розповіді.

Він розказав їм все-все, що сталося, супроводжуючи це приреченим зітханням і зажуреним зирканням очей. Час від часу Евол нервово поглядав убік дверей, немов побоюявся, що може ввійти хтось із сестер, і перебирав у руках склянку, яку до кінця розмови вже встиг спустошити. 

— І що ти плануєш із цим робити? Не можете ж ви вічно поводитися так, ніби незнайомі, — суворо проказав Данік після того, як зрозумів, що брат більше нічого не буде договорювати.

— Я… я не знаю... — невесело зізнався Евол, пригнічений тим, що довелося згадати всі ті неприємні події. — Як би я не намагався до неї достукатися, вона не відчиняє, розумієте?

— Ну і ну… таки по самі вуха в неї втріскався... — несподівано зробив висновок Орігам, спершись на тумбочку і примостивши на стільницю долоні. Евол зніяковіло відвів очі і не зміг стримати соромливої рум'яни, яка захопила його щоки.

— І що з того? — згодом фиркнув він, надувши губи.

— Та то, що мороки будеш мати багато, мабуть. Ще й з такою, як вона… — «потішив» нехорошими прогнозами Даніель.

— Дане, чого ти так зразу з песимізмом лізеш? — несхвально глянув на брата досі сонний Орігам. — Особисто я підтримую Евола й буду старатися, щоб допомогти йому завоювати її воістину кам'яне серце. Мабуть, у ті двері не стукати треба, а зразу виламувати їх.

— Я не казав, що не підтримую його... Просто не хочу, щоб вона робила йому боляче. Розумієш? — набурмосився Данік.

— Розумію. Краще порадьмо йому, що він може зробити, щоб вона його нарешті вислухала і пробачила. А то, як ти зауважив, наша «снігова королева» вже два дні ходить із незмінною гримасою, — Орігам стиснув губи і заспокоївся, коли Дан кивнув у знак згоди. Обоє замислились, поки стурбований Евол спостерігав за ними з надією, що вони справді допоможуть. — О! Придумав! — невдовзі вигукнув найстарший, відступивши від стільниці і зловивши сповнені інтересу позіри інших. — А зачинімо ми вас із Незою в туалеті, га?

— В туалеті?? — пирхнули брати.

— Так, саме там, — серйозно підтвердив Орігам. — Але ми повинні зробити це так, щоб вона не додумалась, що ти теж про це знаєш. Ти маєш проводитись так, ніби не в курсі того, що відбувається. Розумієш?

— Хах, доведеться трохи побути актором... — невпевнено усвідомив Евол.