РОЗДІЛ 06. Маленьке непорозуміння і Рятівник

Минуло вже кілька днів після інциденту з «таємним шанувальником». Якщо не приховувати правди, Ліля тієї ночі дуже довго не могла заснути, все крутилася і крутилася у ліжку, аналізуючи пережите. До того ж їй пощастило, що не захворіла після такого раннього «купання».

Дівчина дійсно не очікувала, що той день стане настільки насиченим. Адам спершу здався приємним і зовсім не поганим хлопцем, тому вона аж ніяк не підозрювала, що в нього на неї схожі плани…

А той Елеазар їй теж ще нічого не розповів, що не могло не напружувати Лілю, коли вона пригадувала всю ту виставу. Ага, він точно повинен їй багато що пояснити! І нехай навіть не думає, що зможе викрутитися! Вона це так просто не залишить, адже у її житті таке трапляється далече-енько не кожен день.

Хоча молодша Фрінке нехай і міркувала, що бажає дізнатися про все якнайшвидше, проте водночас відчувала чималий страх стосовно цього. Втім, таке явище вважала нормальним, адже розуміла, що люди переважно бояться чогось незвіданого.

«Елеазар все ж таки дивний хлопець, – який раз за той час усвідомлювала Ліля, перебуваючи на кухні разом із Незою під час приготування обіду, поки Ріна мала в місті якісь справи. – То він до мене в кімнату через вікно завалюється, то якісь листи пише, то патякає про фігуру, то раптово прогулянці з Адамом заважає (до речі, невідомо, чим би все закінчилося, якби він не втрутився), а то виявляється, що причетний до втихомирення тих дівчат. Звідки такий дивак виліз? Та ще й від мене щось хоче…».

Вона з незвиклими і надзвичайно хвилюючими відчуттями згадувала ту мить, коли почула від свого так званого таємного шанувальника про те, що це її новий знайомий приклав руку до вгамування її новоспечених подруг. Їй тоді шалено захотілося зробити що-небудь, аби опинитися біля Елеазара, хоча сама ще свідомо не знала, що би вона у ту мить зробила. Обійняла? Подякувала? Так, звичайно! А ще би детально про це розпитала...

Дівчина легко заломлювала брови, коли згадувала, що момент їхнього падіння із мосту їй здався якимось уповільненим. Ще й, на додачу, на щоках несподівано оселявся ледь помітний рум’янець, коли їхню хазяйку пронизувало відчуття того, що тодішні теплі й міцні обійми Елеазара могли захистити її від усього цього жорсткого світу.

«Матір рідна, а я ж так і померти могла, якби його не було поруч… – із дивним шкодуванням вона стисла рожеві губи. – Цей факт нереально лякає, так я стаю ще більше вдячною Елеазарові за порятунок... Але чекайте… якби я знепритомніла, він мені що, робив би штучне дихання??».

Перемішування потрібних інгредієнтів для пирога очікувано вийшло з ладу, лишень Ліля не без причини розхвилювалася. З магнітофона голосно лунала музика, що інколи допомагало їй не загубитися поміж усіх цих думок.

«Ну і грець із ним! Добре, що вдалося цього уникнути, а то, як казав, ще міг би ребра зламати через масаж серця!.. Я жива, а інше – неважливо! – істерично пирхнула дівчина, стараючись заспокоїтися, бо ж нерозуміючий погляд старшої сестри починав чекати на пояснення, які інша точно не хотіла давати. – Але все ж... чому він так хотів мене врятувати? Ми ж навіть друзями називатися ще не можемо... І той хлопець, Айнер, здається, теж якийсь дивакуватий... До речі, може, це у нього очні лінзи такі?.. І якщо він товаришує з Елеазаром, значить знає Адама, чи не так? До слова, коли Елеазар звертався до того Адама, то вжив слово "вам" і "ви". Це означає, що Адам такий не один? Ним хтось керує  "зверху"?.. А якщо з цим Елеазаром і Айнером така ж ситуація?.. Так-с, треба якнайшвидше спитати про це у Ріни! А то хто вони взагалі такі і що їм від мене, чорт забирай, треба??».

Ліля зловила себе ще на думці, що зовсім не хоче бути пов'язана у війну між двома якимись там небезпечними мафіями (адже підозрювала, що це вони, радше, і є). Ні, таких пригод на п'яту точку опори їй точно не потрібно. Однак, зараз вона могла лише сподіватися, що згодом Елеазар їй все розкаже і ті її невеселі здогадування будуть хибними.

Дівчині хотілось би вести монолог на цю тему, але в кімнаті була не сама, тому їй залишалося лише мовчки стримувати тріщини в голові від тієї незбагненної кількості думок і іноді корчити різні фізіономії. Неза вже давно зауважила, що з її молодшою сестрою щось не так, адже вірити у те, що тоді та просто-напросто зашпонталася і впала у річку, їй аж ніяк не бажалося, навіть якщо вона знала, що з тими проявами незграбності з Лілею і таке могло статися. Проте, розпитувати у неї про справжню причину такого її стану вона не поспішала, мудро вирішивши, що інша сама повинна на це наважитись. А якщо не розповість, значить – не треба.

Тоді, коли дует сестер порався на кухні, хлопці «товклися» у вітальні. До своїх так званих наречених не пхалися, тому що Неза їм це заборонила (і то лише через одного славнозвісного блондина). Трохи згодом до них, як і обіцяла, прийшла Меліна. Привітавшись із молодиками, вона поспішила до дівчат, маючи неосяжне бажання стати їм у пригоді.

— А може, ми все-таки чимось допоможемо? — почувся цікавий голос Евола, який виглянув із-за дверей. Зауваживши поведінку брата, Данігк роздратовано мовив:

— Який раз вже кажу тобі не говорити за двох і не надокучати їм. Якщо Неза сказала, щоб ми не лізли до них, то не лізь. Ти не розумієш людської мови?

— Але я хочу... — вперте чергове наполягання хлопця було блискавично перебите нервовим братом:

— Слухай, не починай знову. Краще спокійно зачекаймо, поки повернеться Орігам.

Ледве погодившись на ці серйозні й невдоволені слова, Евол засмучено видихнув і сів на канапу.

— Меліно, принеси мені з комірки кілька яблук, будь ласка, — готуючи тісто, попросила Ліля, поки Неза мила посуд.

— Зараз буде! — усміхнено поквапилася до потрібного приміщення Меліна, на ходу зав'язуючи світлі кучері відтінку персика у хвіст.

— Лишень обережніше там, — застерегла її наостанок подруга.

Меліна швидко перетнула коридорчик між кухнею і коміркою, а далі перед нею опинилися масивні і старі дверища. Спершу дівчині здалося, що вони просто не відчиняться, але все виявилося не так. Тож у наступну мить, коли ввійшла, ввімкнула світло і зачинила за собою двері, її очі дуже швидко побачили необхідний об'єкт. Вона захопила з собою приблизну кількість тих фруктів і попрямувала до виходу. Але знічев’я виявила, що не може відчинити ті добротні двері, як би сильно не смикала за клямку.