РОЗДІЛ 05. Спогади і «Таємний шанувальник»

Ріна знову продовжила мити посуд і взялася із ностальгією розповідати:

— Я знайома з ним уже давно, якщо враховувати те, що коли ми вперше зустрілися, мені було лише сімнадцять. Відтоді вже шість років дружимо, — дівчина обережно всміхнулася. — А познайомилися зовсім випадково. Під час поїздки мого класу в кілька наших музеїв я примудрилася якось заблукати в одному з них і довго не могла знайти своїх друзів. До того ж тоді мій старий телефон, наче навмисне, дуже швидко розрядився. От десь там, стараючись відшукати однокласників чи хоча б когось, я натрапила на Ела, який, як виявилося, був тут разом зі своєю університетською групою. Я тоді таки не зрозуміла, що вони тут робили, але була дуже рада, що він люб’язно допоміг мені знайти «своїх». А після цього ми обмінялися номерами і почали товаришувати, час від часу гуляючи, оскільки Ел був із мого міста. Чесно кажучи, на перший погляд він здався мені якимось суворим і серйозним, що аж відвертати його увагу від споглядання експонатів не було жодного бажання. Але коли я таки наважилась це зробити, то зрозуміла, що цей хлопець таким лише здається, бо ж поки ми шукали мій клас, він встиг проявити свій доволі «гострий язик», що мене інколи смішило.

— Он як… То він старший, раз тоді вже в університеті вчився? — зробила висновок Ліля, аналізуючи її розповідь.

— Так – йому двадцять шість, — спокійно підтвердила її здогадування Ріна, завершуючи свою роботу.

— Пробач за таке питання, але… Ти часом не була…

— У нього закохана? — цікаво вигнула темну брову покоївка, зірвавши з губ співрозмовниці її питання. Ліля погоджено знітилася. — Була, — з крихітною журбою потім зізналась вона, спершись на одну із тумбочок, поки її напарниця все ще витирала мокрий посуд. — Після року нашої дружби я зловила себе на думці, що Елеазар мені сильно подобається. І було це, здається, тоді, коли ми почали багато часу проводити разом із компаніями наших друзів, у яких теж, на щастя, були хороші стосунки. Я скоро зрозуміла, що не варто довго мовчати про свої почуття і вирішила розказати йому. Та коли це зробила, він, на жаль, їх не прийняв. Ел просив пробачення і говорив, що йому приємно усвідомлювати цю мою симпатію, проте він поки що не хоче заводити такі стосунки. А ще казав, що я гарний друг і тому не хоче мене втрачати. Знаєш, можливо, наші дороги би згодом зовсім розійшлися, але я поступила в той же ж університет і на той же факультет, що й Ел, тож ми іноді бачилися і таким чином підтримували спілкування. А тепер ще й так вийшло, що я потрапила на свою чергову роботу саме туди, де він теж працює. Видно, доля справді не хоче, щоб наша дружба руйнувалася, — Ріна розтягнула губи в щасливій усмішці.

— А що з твоїми почуттями до нього? — і собі сперлася на стіл Ліля, тривожно зиркнувши на подругу.

— Вони з часом стихли, і я навіть рада, що так сталося, — чесно відказала та, замислено звівши голову.

— Зрозуміло… Гаразд, Ріно, дякую тобі, що погодилася розповісти про цього хлопця. Мені було цікаво, — молодша Фрінке щиро всміхнулася, за звичкою схвильовано розминаючи пальці.

— Немає за що, Ліль, — спрямувала на неї добрий погляд Ріна. — Вже пізно, а я сьогодні нічого не маю писати щодо роботи, тому йду вже до ліжечка. На добраніч, — дівчина попрямувала до виходу з кухні.

— І тобі добраніч, — провела її заспокоєними сірими очима інша.

Далі вона ще хвилин десять посиділа на кухні, перегортаючи отриману інформацію у своїй голові, мов сторінки якоїсь книжки. Пізніше все ж вимкнула світло і покрокувала до своєї кімнати. Опинившись всередині, дівчина відразу зупинилася й істерично засміялася, згадавши про те, що хотіла прибрати в своєму гардеробі, як їй порадив той славнозвісний новий знайомий. Але настільки захопилася іншими справами, що геть про це забула.

Закінчивши досліджувати свою кімнату несхвальним позіром, Ліля через кілька потрібних дій опинилася під м’якою ковдрою. Не маючи жодних сил порядкувати в шафі, вона стомлено стулила очі і віддалася магічному світу снів.

*****

Надворі стояв теплий полудень. Цього дня місто виявилося досить людним. До постатей жителів столиці коли-не-коли торкався теплий вітерець, а сонце своїми зайчиками вигравало на стінах будинків, прилавків чи їхніх дахах, пробираючись крізь гілля дерев, які могли величатися біля споруд.

Ліля гуляла околицями у пошуках набору іншого виду олівців, аби згодом у малюванні спробувати щось новеньке.

— Красуне, а купи собі огірочків, помідорчиків, — несподівано почала пропонувати якась бабця з-за одного з переповнених різними овочами прилавків.

— А скільки хочете за кілограм? — спинившись, усміхнено глянула на товар дівчина.

— Тільки двадцяточку, любонько, — задоволено плеснула в долоні жінка. «Гм, доволі дешево... Та й ці огірки зовсім не погані…» – барилася із рішенням Ліля.

— Доню, купи собі краще ось цих фруктів. Як скуштуєш – відразу захочеться ще! — раптово запропонувала ще якась продавчиня.

— Йой, стара, не заважай мені торгуватися, — буркнула інша, насупивши зморщене чоло. — Дивися, скільки вже свого добра вторгувала. Тож, будь добра, не пхайся, — жінка знову звернулася до своєї покупчині і всміхнулася: — То скільки братимеш, красуне?

— Знаєш, стара, я так багато вторгувала через те, що мої фрукти справді смачні, — з нервовим хихотанням не бажала відступати та бабця. — Не забувай, що це бізнес, дитинко!

— Ха! Ще що придумаєш?! — миттєво зірвалася з ланцюга її сусідка. — Та я ніколи не їла більшої гидоти!

— Ох! Як ти смієш?! Ніхто не просив тебе їх їсти! — між лютими очима продавчинь промайнула уявна блискавка гніву.

— Пані... — вкрай зніяковіло гукнула їх Ліля. — Будь ласка, не сваріться, — після цих слів дівчина купила трохи яблук і кілька огірків, аби припинити цю неприємну баталію.

«І таке буває… Добре, що вони все ж заспокоїлись», – подумки полегшено зітхнула вона, продовжуючи ходьбу. У процесі прогулянки Ліля поринула в роздуми про свою найкращу подругу, з якою вони давно мали би влаштувати повноцінні дівочі посиденьки. Але для цього все ніяк не знаходилося часу: то в неї справи на кухні, то якесь прибирання, то в місто за якимись речама-продуктами треба було піти, а то й пошуками роботи донедавна почала займатися.