РОЗДІЛ 01. Нові одногрупники і Посватані без попередження

«Треба буде після академії зайти до Мелíни...» – згадавши про вчорашній приїзд найкращої подруги з-за кордону, вирішила хазяйка довгого волосся незвичайного кольору рожевого кварцу, що хаотично розкинулося по подушці. Її прямий носик був акуратним, доволі пухкі щічки ніяк не хотіли поступатися місцем акуратним вилицями, а кришталево-сірі очі, акуратно обрамлені густими віями, виблискували на бешкетливому промінні вранішнього сонця.

— Ох, тільки не кажи мені, що ти досі лежиш.

Оскільки Ліля не почула стукіт у двері, звучання розчарованих слів старшої сестри застало її зненацька, змусивши миттєво повернути голову у потрібний бік.

На порозі стояла висока особа жіночої статі, невдоволено схрестивши руки на грудях. Її темне волосся сягало лопаток, майже завжди здавалося не зачесаним і на яскравому світлі віддавало дивною синявою. Ніс був трохи загостреним, гарні очі мали неприродне малинове забарвлення, а чітко окреслені тонкі губи ненав'язливо говорило про різкість і норовливість характеру своєї власниці.

Нехай вона і мала старшинство лише на рік, та це не забороняло їй піклуватися про молодшу так, наче у них була значно більша різниця у віці.

— Гаразд, не буду, Нéзо, — грайливо хи-хикнула дівчина, взявшись безцеремонно закутуватися у ковдру, яка ще зберігала тепло її тіла.

— Бачу, безстрашності тобі не позичати, Лілю! — Неза швидко перетнула половину приміщення і одним рвучким рухом стягнула з іншої найзатишніші в світі обладунки. — Ти ж уже немаленька, припини!

— Ні-і! Чому ж ти настільки безжальна?? — вдавано зарюмсала Ліля, хутко злізаючи з ліжка і відразу отримуючи від сестри подушкою по спині, яка нещадно приліпила її все ще сонну тушу до підлоги.

— Взагалі-то, ми в академію запізнюємося, люба моя! Невже не можна хоч останній рік нормально довчитися?? Ну ж бо, ноги в руки – і щоб уже за десять хвилин була внизу! — сердито мовила та і, повернувши подушку на місце, попрямувала до виходу. — Я тобі накладу їсти.

— Дякую! Що б я без тебе робила! — щасливо крикнула їй услід Ліля, а далі поволі підвелася і почала збиратися з усією можливою швидкістю, дозволеною її ранковим станом.

Вона досить часто відчувала провину перед старшою сестрою за власну розлізлість, але все одно не могла змінити це становище. Просто, Неза любила її як і з різних халеп рятувати, так і бештати, коли доводилося. І я точно не збрешу, якщо скажу, що інша була дуже вдячна їй за таку турботу. З самого дитинства сестри «товклися» майже всюди разом. Але правильно буде ще згадати про найкращу подругу Лілі, яка звалася Меліною і знала їх ледь не з початкової школи.

За словами матері, їхній батько залишив сім'ю ще до того, як Лілі виповнився повний рік. І з того моменту жінка всю тяжкість виховання дітей і матеріальний достаток брала на свої тендітні плечі. Вона ніколи не говорила донькам чітку причину такого безсовісного вчинку свого колишнього чоловіка, а вони не дуже старалися випитувати, не бажаючи тривожити ледве загоєні душевні рани неньки.

Два-три роки тому у їхньому домі з'явилася ще одна молода мешканка, яка знімала в них кімнату, трохи підпрацьовувала покоївкою і, попри це, дуже часто змінювала місце своєї постійної роботи. Напевно, саме тому Рíна вже такий довгий час у них «гостювала», через що всі дуже до неї звикли (та й рідню свою вона відвідувала вкрай рідко).

Надворі з усіляких закутків старанно вилазив початок травневого дня. Була ледве-ледве дев’ята. Холодний ранковий туман повільно відпускав землю зі своїх обіймів. Ще досі сонне небо ніяк не могло вирішити: бути йому сьогодні хмарним чи ясно-блакитним? У той час як вітер, що був за другий варіант, відчайдушно боровся із сірою пухкою ватою, яка наполегливо намагалася заполонити нерішуче небесне полотно.

— Дівчата-а!! — назустріч дуету сестер, який поспішно крокував до головного корпусу академії, щодуху мчала низенька вродлива дівчина. — Нумо вже разом запізнюватися!

— Е ні! Якщо так, то наздоганяй! — кумедно висунула язика Ліля, неабияк втішившись появі найкращої подруги. Тоді ж ті дві почали хихотати і ще більше прискорили свій крок.

— Зрадниці!! — з награною образою долинуло до них ззаду. — Ну тримайтеся!

Навіть попри те, що Неза регулярно займалася спортом і бігала з них усіх найшвидше, Меліні все одно якось-таки вдалося їх наздогнати, і після цього вони всі міцно-міцно обійнялися.

— Уф, я вже думала, ви мене задушите, — полегшено зітхнула блакитноока дівчина, а ті лише розсміялися. У неї було хвилясте світло-персикове волосся, довжиною до ліктя, повні рожеві губки, такі ж милі щічки, делікатний носик і світлі брови, що, немов коротенькі смужечки, прикрашали її низьке чоло.

— Ми думали, що ти сьогодні не будеш іти до академії, — повідомила Ліля, продовжуючи вже спокійніше тримати курс до навчального закладу.

— А я захотіла, — всміхнулася вона, — хоча мама казала, аби я залишилася наводити порядок вдома, а то, як знаєте, мене ледь не місяць не було. Ох, тепер треба буде відробляти… — вмить зажурилася Меліна, згадавши деяких строгих викладачів.

— Та не хвилюйся, ми тобі допоможемо, — усміхнено запевнила подругу Ліля, поклавши долоню на її мініатюрне плече.

— Дякую, дівчат… — розчулилася дівчина. — Я на вас розраховую! — на ці її слова дві сестри лише серйозно перезирнулися і одночасно кивнули. Потім, хвилину-дві помовчавши, Ліля зміряла найкращу подругу пильним поглядом. А пізніше розтягнула свої пружні вуста у глузливій посмішці.

— Меліночко, люба, невже ти поправилася за цей місяць? — Ліля зловтішно захи-хикала і звузила очі, прикривши рот долонею.

— О-ой, невже настільки помітно?? — за реакцією іншої було чути, що вона бажала приховати зауважений співрозмовницею факт. Проте, як зрозуміла, їй би це, в будь-якому випадку, зробити не вдалося. — Напевно, я таки маю трохи схуднути…

— Ні-ні, знаєш, — відразу почала Ліля, зупинивши її думку вголос, — мені здається, що тобі так навіть краще. Правда ж? — вона подивилась на спокійну Незу, а та лише мовчки погодилась.