РОЗДІЛ 40. Підступна тривога і «Я повернуся»

Над столицею могутнім сяйвом майоріло вечірнє сонце, вкриваючи все довкола червоним відтінком. Люди поволі розповзалися по домівках, крамниці й прилавки зачинялися, а вулиці неквапливо огортала сутінкова прохолода.

Після того лікування Лілі, справді, стало краще, проте ще той і наступний дні її просили без великої потреби не залишати стіни кімнати і зберігати ліжковий режим. Дівчину така надмірна турбота немало дратувала, але вона старалася цього не показувати.

Терпляче чекаючи на появу одного русявого молодика, який минулого вечора до неї таки не прийшов, Ліля читала книжку, яку взяла з собою з Людського світу і яка з'явилася у неї на прохання Нези. Перебувати у постелі їй коли-не-коли набридало, тому вона сідала за стіл, виходила на балкон чи просто бродила по кімнаті.

Та зараз, вкотре розмістившись на великому ліжку, дівчина начебто поринула у сторінки книжки, але думками плавала у морі щирих сподіваннь зустрічі з Елеазаром, який, за його словами, десь учора мав би вже повернутися зі своїх справ.

Несподівано збоку прочиненого балкона почулося шурхотіння, відриваючи принцесу від її заняття. Вона зразу щасливо подивилася у потрібне місце і шоковано завмерла.

— Джете?? — часто закліпала Ліля, думаючи, що він їй ввижається.

— Вітаю, ваша високосте! — демон був, майже як зазвичай, радісним і усміхненим. — Пробачте, що порушую ваш особистий простір таким нахабним чином, навіть якщо вас уже можна всім навідувати. Але мені так було швидше, ніж іти до вас, щоб увійти через двері. Одним словом, я прийшов, аби дещо спитати, — дебелий парубок сперся на одвірок, не маючи наміру заходити всередину.

«Ел-то з допомогою магії вітру сюди потрапляв, а Джет як? Його наче демоном звуть, але крил я в нього не бачила, вуха лиш гострі, та й по всьому», – збентежилась Ліля, роздивляючись чорнявого молодика.

— Ем… Що трапилося? Що ти хочеш спитати? — старша Дрангедал розхвилювалася, раптово згадавши, що він є підопічним Бальта.

— Ви, часом, останніми днями не бачили мого капітана? — Джет схрестив руки на грудях і пильно подивився на неї.

— А... Як я могла його бачити, якщо весь цей час майже не виходила з кімнати? — непевно видала Ліля, стараючись не видати свого збентеження.

— Не вдавайте з себе незнайку, ваша високосте, — несхвально захитав головою демон. — Мені відомо, що ви знаєте, що Елеазар і мій капітан – то одна людина. Я тому у вас і питаю, чи не бачили ви його.

Дівчина не на жарт розгубилася і гадки не мала, що йому відповісти.

— Це тобі Ел сказав? Чи як?.. — вирішила поки відійти від теми вона, аби позбутися дивної тривоги.

— Ні, я сам зрозумів, — чесно мовив гостровухий, спокійно стенувши широкими плечима.

— «Сам зрозумів»? Як це?

— Я до цього сам додумався, тому що вже давно не бачив Елеазара таким щасливим і неприродно усміхненим. Та й, до того ж, він мені наважився вилити душу щодо тієї ситуації, яка склалася із вами і ним. Тому додуматися до причини такої раптової зміни його настрою було нескладно.

— Ого… — вражено видала принцеса. — Я і не думала, що він із кимось ще, крім пана Мідаса, про це говорив… — «Тим більше з тобою, Джете. Здавалося, він тебе аж ніяк не сприймає серйозно», – вже подумки додала вона.

— Чи бачите, яка я довірена особа, — задоволено розвів руками Дезлес. — Майте на увазі, що лише я один знаю про те, що вам відома особистість капітана «Оніксу». Нехай буде так, щоб інші члени нашого загону не довідалися про це, для вашої ж безпеки, — з незвичною серйозністю і строгістю проговорив він, знову склавши кінцівки на грудях. — І Елеазар уже, здається, знає те, що я знаю.

— Гаразд, я буду обережною, — знітилася принцеса, боязно зиркаючи на нього.

— То що, ви недавно не бачили пана Бальта? — повторив запитання Джет, не відриваючи від неї очікувального погляду.

— Він десь позавчора казав, що має якісь справи, тому не прийде до мене. Так і сталося. Якщо не враховувати ті дні, коли він до мене приходив, то я його не бачила. А що таке? — вона схвильовано глянула на співрозмовника, поки той незадоволено насупився.

— Та ось, думаю… Я питав у короля, а він казав, що не давав йому жодного доручення. Десь від Айнера чув, що пан Бальт міг відправитися по своїх справах, але переважно довше, ніж на пів дня, він не зникає. Я хотів із ним про дещо поговорити, тому вирішив зв'язатися, але він не відповідає. А, радше, папірус повідомляє, що інший папірус виведений із ладу. І, знаєте, мене це сьогодні почало не на жарт тривожити. Дехто з нашого загону розпитав усіх можливих людей, які могли би знати про його місцезнаходження, але нічого не змогли дізнатися. Я навіть до вас прийшов, але ви теж кажете, що не знаєте, де він… — демон стомлено потер очі і тяжко зітхнув.

— Складно… — злякано видавила з себе Ліля, переймаючи собі його душевний неспокій. — І не знати, де його шукати…

— Розумію, що мій капітан – точно не зі слабких і, може, я дарма переживаю. Але... Чому тоді він не виходить на зв'язок?.. Наскільки знаю, коли кеп так зникав, то завжди повідомляв, куди йде, або ж відповідав по папірусі. А тут від нього нічого не чути вже другий день… Айнер і Белла зараз на якомусь завданні, тому я не хочу їх турбувати цією ситуацією. До того ж вони, здається, далеко, а порталу при собі не мають.

— І що робити?? — дедалі більше лякалася спадкоємиця трону Міронези, відразу прокручуючи у голові всі можливі варіанти розвитку подій, які були далеко не з найкращих.

— Спробую ще в різних людей розпитати, а тоді ще раз піду до короля. Ех, навіть пан Мідас нічого не знає про зникнення капітана.

— Успіху, Джете, — щиро побажала Ліля, коли хлопець розвертався, щоб залишити її покої.

— Дякую, ваша високосте. Віритиму, що це не закінчиться погано. І ще раз вибачте за вторгнення, — Дезлес схопився за ту огорожу і за мить зник із її поля зору.

— Де ж ти, Елеазаре? Що з тобою? Буду сподіватися, що все добре… — сама собі прошепотіла дівчина, стурбовано дивлячись у вікно, поки серце неспокійно тьохкало.