РОЗДІЛ 37. Довірена людина і Сумніви

— Капітане, вона вже у потрібному місці, — чітко повідомив своєму очільнику один із трійки міцно збитих вояків, які стояли перед зосередженим Лейкангером.

— Чудово. Зараз беріть потрібних людей із другого і чекайте на прихід Міронезців, — видав черговий наказ він. Але лишень вони хотіли покидати приміщення, молодик їх зупинив: — Зачекайте, хлопці. Я впевнений, що король багато воїнів із їхніх загонів дасть на патрулювання вулиць міста й на охорону палацу після нашого вчинку. Тому мені здається, що за нею він відправить когось одного. Когось із капітанів.

— То ви таки переконані, що це буде хтось із них? — спитав якийсь лицар, зауваживши замисленість головного.

— Так, і я підозрюю, хто саме це буде. Тож, коли зустрінетеся з ним, скажете йому те, про що ми з вами якраз недавно говорили, — блідо-блакитні очі дивилися на них зі строгістю і довірою, поки їхній хазяїн взяв до рук кинджал і почав його полірувати шматкою.

— Вас зрозуміли, капітане. Все буде переказано дослівно, — впевнено заявив один із них, мимохіть поправивши на поясі чохол меча.

— Прекрасно, тоді рушайте і будьте обережними, — після цих слів трійця поспішила покинути темну кімнату, залишаючи свого очільника наодинці з собою.

«Чи вийде все зробити так, як треба? Хоча… Я знаю його – він точно повинен погодитись», – подумки запевняв сам себе ангел, блукаючи неспокійним поглядом по нічній столиці Варнегору.

*****

Елеазар замислено сидів на одній із лавок довгого коридору, поглинений власними думками, аж раптом почув швидкі кроки слуг і їхню поспішну розмову:

— Не знаю, що тепер буде робити король. Мені сказали прикликати принцесу до нього, а я її ніде не знайшов... — лякався один.

— Сподіваюсь, вони її швидко відшукають, інакше й бути не може! — намагаючись заспокоїти його, говорив інший. — Якщо викрадачі не дуже серйозні…

— Ей, що тут відбувається? — стривожено підійшов до обох Ел, після чого вони зразу замовкли і страхітливо перезирнулися. — Що трапилося? Про що ви говорите? Кажіть!

— Пане Борндгольме... Через те, що старшу дочку короля ніде не могли знайти, з'явилися думки, що її могли викрасти. Адже багато охорони було задіяно саме для безпеки бального залу, а не самого входу… — злякано відповів чоловік.

— Його величність знає?!

— Так, і вже…

— Він у себе??

— Здається, так, — збентежено сказав слуга, після чого парубок різко зірвався з місяця і щосили помчав до потрібного йому приміщення.

За хвилину він уже був на місці, пред тим оминувши кілька коридорів, сходів і кімнат.

— Ваша величносте, ви повинні негайно відправити когось на пошуки принцеси! — скажено ввірвався до тронного залу Елеазар, здивувавши цим охоронця, що стояв біля внутрішнього боку дверей. Після цього він низько схилив голову і, випрямившись, швидко покрокував до чоловіка, поки сторож зачинив двері, залишившись всередині. Краєм ока зауважив, що у величному приміщенні Мідаса не було, а снували лише кілька схвильованих слуг.

— Я знаю, але не можу зрозуміти, кого саме, адже нам поки невідомо, якою силою володіють викрадачі… — задумано відповів король, почавши перебирати у руках срібну чотирилисну конюшину, яку вороги, видно, залишили на місці злочину. — Хоча, якщо ті люди проникнули до палацу настільки непоміченими, значить, не такі вони й прості. До того ж я досі не розумію, як вони змогли безперешкодно оминути захисний купол… Я впевнений, що це якісь із Варнегору, бо кому інакше може знадобитися моя донька? Певну частину деяких загонів я уже відправив на дослідження території міста, аби перевірити, чи не лиши нам жодного «подарунку». А дехто з них залишився оберігати палац. Як ти здогадався, бал уже давно припинився. І вдалий же день ті мерзотники вибрали для викрадення… — незвично лютим голосом прошипів глава держави, зі злістю розминаючи старі пальці, а потім наче схаменувся, стриманіше промовивши: — От я і думаю, що, може, нехай Атріс іде за нею?

Почувши ім'я капітана другого загону їхньої королівської армії, Ел невдоволено насупився.

— Він хіба не відправляється зараз теж на патрулювання вулиць разом із охороною міста?..

— Я можу його відкликати, адже хтось же повинен піти на порятунок Ліліанни. Я вважаю, що краще нехай це буде хтось із капітанів.

— Не треба. Атріс – останній, хто може піти на це завдання, — у блакитних очах молодика горіла серйозність. — Будь ласка, не відправляйте саме його, — вже покірніше попросив він.

— Тоді, якщо так, можливо, ти сам хочеш? — глава королівства цікаво глянув на Ела, звузивши очі. Той ображеним поглядом подивися на нього у відповідь, почувши неабияк провокативне запитання. Та, ще раз все чітко обдумавши, Борндгольм розчаровано опустив голову і розлючено стис кулаки.

— Ні, королю. Я... я ж можу не впоратися з усіма злодіями. А якщо це якийсь із сильніших Варнегорівських загонів? Ще й разом з якимось із їхніх капітанів?.. А на моїй магії до того ж іще кілька днів повинен блок стояти… Я не зможу, — хлопець дійсно ненавидів відчуття жалюгідності. Через нього хотілося все нищити і грізно кричати від триклятої безпомічності, допоки не зірвеш голос.

— Мабуть, твоя правда. Пробач, я забув про блок, хоч і можу сказати Мідасові зняти його, але термін ще не минув, — нарешті, стомлено видихнув чоловік, стуливши зморшкуваті повіки. — Якщо так боїшся за життя моєї дочки, я можу відправити за нею Бальта.

— Було б добре, пане. Йому я можу довіряти, — Ел впевнено глянув на короля і зустрівся із його допитливим поглядом.

Згодом батько Лілі вкотре зітхнув.

— А чому ти не хочеш, аби пішов Атріс? Ти йому не довіряєш? Він також сильний, — несподівано запитав він, не відриваючи від Елеазара своїх проникливих очей. Густі брови останнього який раз зійшлися над переніссям.

— Пробачте, але в мене з ним особисті стосунки не на найкращому рівні, — цупко відказав той, не бажаючи більше вести розмову на схожу тему, і відвернувся.