РОЗДІЛ 36. Бал і Відповідь

Ліля мовчки йшла коридором до своїх покоїв, зосереджено роздумуючи над розмовою із батьками, з якої поверталася. Збоку крокувала Неза, теж не кажучи ні слова.

«Розумієш, доню, я вже своє на троні прожив, тому згодом настане такий час, коли ти повинна будеш стати головною. А для цього тобі потрібен хороший чоловік, адже у нас людина без пари не може стати правителем», – прокручувались у рожевій голові серйозні слова батька.

«Видно, мама не дуже лізла у керування Міронезою. Напевно, тому що виховувала нас, ну а потім сталося те, що сталося, – думала спадкоємна принцеса. – І ще й на заняття якісь далі ходити треба буде. Ех, сподіваюсь, вони не будуть дуже нудними».

Година була обідня. Сонце, наче навмисно доповнюючи духовний стан Лілі, ніяк не виглядало з-за болотяних хмар. Зал для балу вже давно був наповнений десятками слуг, які поспішно прикрашали його.

Дорогою до кімнати дівчина з сестрою зустрілися із Меліною, Доріс, Даніком і Еволом, з якими кілька хвилин мило потеревенили, а далі спадкоємиця продовжила шлях уже сама, адже Неза залишилася ще трохи поспілкуватися із друзями.

— Вітаю, — трохи здивовано мовила Ліля, натрапивши за черговим поворотом на замисленого Бальта.

— Вітаю, ваша високосте, — зупинився перед нею лицар. Довгу мить вони напружено мовчали, швидше за все, ніяково пригадуючи позавчорашню зустріч.

— Ви зараз із завдання якогось повертаєтеся? — вирішила перервати між ними неприємну тишу принцеса.

— Так… Попри свято, король не залишає мені вільної хвилини, — стенув плечима чоловік, повернувши голову вбік великих вікон.

— То вам поспівчувати? — вона несміливо всміхнулася.

— Та ні, не варто, — спрямував на неї впевнені світло-сині вічі капітан «Оніксу». — Я дуже радий, що його величність довіряє мені і може розраховувати на мою відданість у будь-який час.

— Вас можна похвалити за завзятість, — уже значно жвавіше заговорила старша Дрангедал.

— Дякую, я просто виконую свій обов'язок перед Батьківщиною, — серйозно сказав очільник першого загону їхньої королівської армії, поправивши алебарду, що висіла на спині.

— До речі про свято, ви ж будете на цьому балі? — поцікавилась Ліля, згадавши їхню бесіду у гуртожитку.

— Ох, тепер навіть не знаю... — він схрестив руки на грудях. — Хотілось би, якщо чесно. Мабуть, буду проситися у короля.

— Було б чудово, якби він вас на цей час трохи звільнив від роботи. Можливо, я поговорю з батьком про це.

— Якщо маєте бажання – буду щиро вдячний. А зараз мушу йти, гарного дня, — легко схиливши голову, ввічливо попрощався Бальт.

— І вам гарного. До зустрічі на балі, — мовила йому вслід Ліля, відчуваючи, що її настрій потрошки піднімається.

«Чи вийде з татом справді про це поговорити, цікаво? А то, боюся, буду так готуватися (чи, радше, мене будуть готувати), що не матиму часу до нього зайти», – пригнічено думала дівчина, відчиняючи потрібні двері. Тільки-но опинилася у кімнаті, вона надумала трохи перепочити і лягла на ліжко, почавши розглядати візерунки на дашку балдахіна.

Та новоспеченій принцесі не дали так довго полежати-подумати, тому що королівський бал мусив відбутися уже сьогоднішнього вечора, і саме тому через десяток хвилин до неї завітали три клопіткі жінки, які взялися готувати її до цього чарівного дійства.

У процесі підготовки Ліля була вже більш говіркою, ніж минулого разу. Вона могла щось стурбовано випитувати у дамочок чи просто ділитися переживаннями щодо прийдешнього свята.

Згодом до них приєдналася і Ріна, адже хотіла зробити подрузі гарний макіяж. Певний час між ними могла відчуватися не мила серцю гнітливість, але потім Ліля почала розмовляти з капітаншою «Ромашки», випитуючи про приготування її і інших дівчат. Так вони й розговорилися, стараючись не звертати до теми її блакитної крові.

Коли макіяж принцеси був готовий, Ріна, вельми задоволена результатом своєї праці, поспішила до гуртожитку, адже сама теж повинна була причепуритися.

Через певний час до неї заглянув уже готовий батько. Тоді ж вона якраз змогла поговорити з ним про Бальта і чоловік, хоч несміливо, та обіцяв дитині, що спробує звільнити його від роботи на цей вечір, а то і так багато від нього вимагає. Також Еміт ще раз розказав донці, мов маленькій, про поведінку на балі і придивляння за майбутнім нареченим. Дівчина доволі сумно погоджувалася із його словами й говорила, що буде уважною. А сама починала потрохи усвідомлювати, що зовсім не впевнена, чи вийде їй таки вибороти свою волю щодо подружнього життя із тим, кого любить. Якщо ще й сам обранець її серця, як видно, не дуже цього прагне…

— Можна, — почувши стукіт у двері кімнати, дозволила старша Дрангедал, поки над її зачіскою старалася одна з помічниць, а король уже давно покинув приміщення.

Лишень двері відчинилися, всередину ввійшов Елеазар. Дівчина відразу намертво прикувала до нього вражений погляд.

— Добрий вечір, ваша високосте, — привітався молодик, обережно відвівши від неї стурбовані очі.

— Добрий. Слухаю тебе, Елеазаре, — на силу вгамовуючи підірвані враз почуття, мовила Ліля і поспішила перевести увагу на низ ніжно-блакитної сукні, яка елегантно оголювала її плечі і змушувала причепити позір до в міру глибокого декольте.

— Ну, я прийшов, аби… — видно зім'явся він, за звичкою трохи збентежено скуйовдивши чуприну.

— Будь ласка, залиште нас, — тоді ж попросила спадкоємиця трону, після чого камеристки слухняно вийшли з її кімнати.

— Це було зайве, — спокійно сказав Ел, коли за ними зачинилися двері.

— То що ти хотів? — поставила запитання Ліля, поправляючи рожеві кучері, щоб відвернутися від хвилювання.

— Я недавно зустрівся із Бальтом, і він просив мене, за можливістю, передати вам свою щиру подяку. Адже, за його словами, ви допомогли йому випросити в короля вільний вечір, — повідомив Ел, вперто не дивлячись на співрозмовницю. — Він казав, що найближчим часом не матиме можливості з вами зустрітися, тому довірив мені передати вам слова своєї вдячності.