РОЗДІЛ 35. Змінене ставлення і «Минуле не повернеш»

— І… що було далі? — не знаючи, що ще може сказати, невпевнено поцікавилась Неза, поки несвідомо схопила старшу (як виявилося) сестру за руку, і вони вже разом тремтіли. Мама черговий раз налила собі в склянку води, яку приніс король, і, змочивши нею вуста, відповіла:

— Як і говорила, я знову просилася до тієї бабусі, в якої знімала кімнату в особняку. Та й добре, що телепортувалася у знайоме місце, хоча вам обом після перенесення стало трохи зле, але я рада, що все потім минулося... До того ж та пані давно говорила, що не має жодних внуків чи навіть дітей, щоб на них залишити дім. Тому вона, попри мої відмовляння, після своєї смерті записала його на мене. Я повернулася на роботу, на яку мене, ще пощастило, що прийняли, а тоді почала якось, потрошки жити, виховуючи вас. Ви, певно, не пам'ятаєте пані Марію, але вона вам інколи навіть була замість бабусі, за що я їй до кінця життя буду вдячна, — Олівія ніжно всміхнулася.

— А ми, дякувати Сімом Братам, розібралися із невдоволеним народом, спіймали зловмисників і ледве відновили гармонію в королівстві. Чесно кажучи, я не хочу навіть згадувати ті чорні часи, — знехотя зізнався Еміт, що сидів біля дружини й обережно обіймав її рукою за кволі плечі. — Хоч потім все і стало спокійно, та ми з Мідасом досі не мали змоги повернути вас і вашу маму сюди. Тому що той портал дійсно більше ні разу не утворювався, що б мій друг чи інші опанувальники не робили. Але тоді ж я з ним задумав один складний проєкт, на який ми витратили чимало років життя і тяжкої праці. Якщо говорити дуже коротко й без зайвих деталей, то він полягав у створенні зовсім не великого магічного потяга, який би переміщав людей із Фоверо Вельту у Людський. І мусив він працювати за допомогою магічної енергії пасажирів, які би в ньому перебували. Але, перш ніж ми змогли випробувати його, почалася війна з Варнегором. Саме тоді я відновив устрій королівських загонів, який був «приспаний» на час спокійного життя. Два-три роки мені служили старші лицарі (чи маги), а потім я зрозумів, що треба набирати молодь. Спершу їх було лише три, але потім створилися й інші. Та, поміж утворенням загонів, я шукав людину, яка би випробувала на собі той наш винахід, про який знала мінімальна кількість людей, адже мене б до нього банально не допустили. Ось одного разу, коли я говорив про це з капітанами всіх моїх дружніх ватаг, очільниця «Кармінової ромашки» сміливо викликалася мені допомогти. Після цього я вже наодинці розказав їй детальніше про особливості цього експерименту. Ну й далі вона, разом із машиністом, звичайно, відправилася до вас. Не знаю, що там вже потім було, але я досі не можу передати тієї радості, коли зрозумів, що все вдалося. Бо ж була мить, коли Ріна повернулася і розповіла мені всі нюанси з незручностями, які можуть спіткати людей у потязі. І через це ми його ще краще удосконалили. А вже потім я розказав дівчині про її основну місію у Простому світі і вона знову відправилася туди, тільки тепер на значно довший час, щоб багато що вивчити. Через кілька місяців попросив і Елеазара з Айнером туди перенестися, щоб вони про всяк випадок їй чимось допомогли...

— Будь ласка, зачекайте, — Ліля виставила перед собою руки. — Пробачте, що перебиваю, але… Ріна що, весь цей час знала – хто ми такі??

— Так, вона знала, — чесно відповів глава королівства.

— Боже… — дівчата приречено опустили голови.

— Зрозумійте, любі, це все було, щоб захистити вас… — несподівано жінка злізла з ліжка і сіла біля страшенно розгублених доньок.

— А Елеазар з Айнером? Вони теж знали?? — далі ще нажаханіше спитала Ліля.

— Ні, ці двоє не знали і не знають, — Еміт швидко похитав головою. — Їм я говорив уже про експеримент щодо створення шостого загону, члени якого були би з іншого світу. Ми спершу думали, як саме вас сюди затягнути, якщо це можна так назвати, і що саме варто буде говорити. А думали так над цим тому, що не бажали відразу викривати ваше справжнє походження. Ось і придумали таке… До того ж потім я згадав про Мейвольдів і запропонував їм повернути сина, на що вони радісно погодилися, адже вже зневірилися у можливості його появи у їхньому житті після завершення громадянської війни. А ще народом розійшлася майже правда про те, що королева з доньками безслідно зникла, і що, як не шукай, їх не могли знайти (навіть, бувало, говорили, що вас убили). Та й те, що +там був Орігам, як би підло не звучало, зіграло мені на руку, щоб відразу не відкривати всім підданим правди про вас.

— Тобто, коли Ріна туди потрапила, — звернула на себе увагу мама, — я, впізнавши у ній жительку Фоверо Вельту і за виглядом, і за манерою говоріння (яку вже могла розпізнати), відразу почала розпитувати у неї, хто вона і звідки. А сама Ріна, видно, за описом зрозумівши, що зустріла ту, кого потрібно було, все мені розказала. І тоді, поки вона ще не мала можливості повернутися назад, я її прихистила, сказавши, що вона в нас побуде такою собі покоївкою, поки зніматиме кімнату. Перш ніж ми з нею ближче познайомилися і трохи здружилися, минув певний проміжок часу. А ще мені складно було привчити дівчину до всього, що вона повинна знати і більш-менш уміти в нашому світі, щоб не бути дивною. Ось тільки-но я заспокоїлася щодо того, що мій чоловік із Мідасом живі, Ріна розповіла мені про все воєнне становище Міронези. Потім був момент, коли їй вдалося (досі не знаю, як) повернутися на тому ж поїзді до Фоверо Вельту. А коли приїхала знову (до речі, разом із тими двома хлопцями), то розказала детально про задум Еміта щодо шостого загону і дещо стосовно Орігама. Тоді ж ми почали думати над тим, як би це все між собою пов'язати... І придумали щось таке із запланованим заміжжям. Якщо говорити відверто, то нам страшенно пощастило, що я зналася із батьками тих хлопців і що в нас були дуже хороші стосунки. А ще ощасливило те, що вони не були проти ідеї спробувати отакий випробувальний термін для наших діток, який у кращому випадку означав би одруження. Потім, коли я поїхала, Ріна вже сама щось із цим вигадувала, адже вас і до «Аметрина» якось затягнути треба було. А далі всю історію ви вже, здається, знаєте… — Олівія стривожено подивилася на дочок, які мовчки сиділи, досі перекручуючи у голові все щойно почуте, щоб хоч якось це усвідомити і, найголовніше, постаратися прийняти.