РОЗДІЛ 33. Офіційне прийняття і Правда, що виринула назовні

Елеазар дивився на Лілю, наче вперше. Вражено розглядав її кругленьке личко, акуратний носик, тендітні рожеві губи, вкрай червоні щічки, довгі кучері цікавого кольору і гарні сірі очі, що виблискували неабияким хвилюванням. Ці дві дзеркально-чисті озера душі зараз невідривно пропікали його здивоване обличчя, повністю викриваючи всі почуття хазяйки. А він ніяк не міг відвести погляду, стараючись прочитати у них за ці кілька довгих секунд якомога більше чогось йому до цього часу досі не звіданого.

«Мовчить?» – спереживалася Ліля, досі не маючи змоги повірити тому, що їй таки стало сміливості зізнатися.

Хлопець оговтався, коли дівчина, врешті, повільно відпустила його руку, якій передавалося все тремтіння її тіла. Він повністю обернувся до неї і почав досліджувати землю збентеженими очима.

— Я… — заїкнувся Ел і схилив голову, для чогось сівши навпочіпки і розгублено зануривши пальці у волосся. — Чесно, я вражений… — на мить зупинився, уважно добираючи слова, а тоді невпевнено спитав, підвівши на неї обережний позір: — А як… як давно?

Почувши його запитання, Ліля теж неслабо розгубилася, не чекаючи такого. Відвівши засоромлене лице вбік і нервово стискаючи сумку, вона промимрила:

— Я не знаю точно… Але, думаю, це почалося ще до того, як ми потрапили до Фоверо Вельту…

Молодик затримав на ній наповнений щирим подивом погляд і сильно замислився, нічого не сказавши. В його думках відразу з чималою швидкістю почали проскакувати як спогади сьогоднішнього вечора, так і всі спільні моменти, які з ними колись траплялися.

— Так он, що тебе мучило сьогодні… Пробач мені, я так довго не бачив… — знову скуйовдивши русяву чуприну, провинно пробубонів він.

— Нічого! — стурбовано замахала руками та, не маючи бажання чути його картання. — Я сама спершу не розуміла, що саме відчуваю. А коли усвідомила, то не була впевнена, що з цього щось вийде, тому й мовчала…

— Все одно мені шкода, — ненав'язливо зупинив її виправдовування Елеазар, поволі вирівнявшись. — А якщо я тобі колись робив боляче через власну дурість? Я би собі такого не пробачив. Розумієш, навіть інші інколи кажуть, що я в романтичному плані не розбираюся так, як міг би. Може, просто часу на це не знаходиться, тому так і вийшло, мабуть…

«Ні, мені здається, що ти будь-яку дівчину зробив би надзвичайно щасливою, якби закохався в неї», – раптом промайнула в її голові дивна думка, через яку серце болісно тьохнуло. «Ох, що це було? Невже я настільки зневірена в собі?».

— Еле, тут немає твоєї провини, припини, — розтягнувши рот у лагідній усмішці, постаралася заспокоїти його Ліля.

— Дякую тобі, Лілю, — несподівано мовив він, проникливо глянувши на неї. А тільки-но зустрівся зі стривоженим поглядом, пояснив: — Дякую за те, що любиш мене. Мені дуже приємно це усвідомлювати.

— Ум, — від нерозуміння ситуації знітилася дівчина, опустивши голову додолу. — А ти… Що відчуваєш до мене?

Коли до нього долинув її присоромлений голос, Ел схвильовано задумався. У якусь мить він розвернувся до неї спиною і, який раз зніяковіло чухаючи потилицю, сказав:

— Визнаю, мені з тобою дуже добре й спокійно, але я ніколи не думав про тебе саме в такому плані. Вибач, та мені потрібен час, щоб у всьому розібратися, — дівчина підійшла ближче до нього і стала збоку, крадькома зиркнувши на його розгублене вродливе обличчя. — Думаю, я дам тобі відповідь десь на королівському балі. До цього моменту я точно буду все знати. Обіцяю, — Ел перевів на неї серйозні блакитні очі й кивнув, немов додатково підтверджував свою клятву.

— Гаразд, я буду з нетерпінням чекати, — поки щоки без дозволу вкрив бешкетливий рум'янець, щасливо мовила Ліля.

Весь час їхньої розмови на небі вже давно вибухали різнобарвні феєрверки, привертаючи до себе увагу як яскравістю, так і звуком. Дивовижні вогники з'являлися ніби нізвідки і грайливо розсипалися на великі багатоколірні іскри, відбиваючись у заворожених гарним дійством очах.

— Будемо повертатися? — запитав Елеазар, відірвавшись від споглядання чарівного видива.

— Гайда, — спокійно погодилася Ліля, а тоді вони неспішно розвернулися і почали крокувати якоюсь вулицею.

Туди-сюди ще проходили представники різних рас, коли-не-коли кидаючи на глибоко задуманий дует швидкоплинні погляди. Перший день фестивалю потрохи добігав кінця.

«Боже, він мені не відмови. Не відмовив, – прокручуючи все, що щойно чула від хлопця, радісно усвідомлювала дівчина. – Сказав, що подумає. Ура! А міг же просто категорично заперечити, що ми не можемо бути парою в жодному разі, якщо ще він не думав про мене з такого боку. Але ні! Ел подумає… Ох, лишень зрозумію, що весь цей час у його голові буде так багато мене, в душі немов квіти цвітуть». Випромінюючи щиру втіху, Ліля йшла біля Елеазара, який був не менше поглинений недавньою розмовою.

За цим усім вони навіть не зауважила, як оминули десятки ярмаркових будок, а далі й залишили центр столиці. Тут все вже було ще втихомиреніше, ніж там. Тиша повністю огортала і дозволяла на коротку мить забути про все і вся, що відбувалося за цей вечір. Через певну відстань стояли ліхтарі, і тільки на поодиноких лавочках могли голубитися пари, про щось тихо воркуючи.

Коли підійшли до гуртожитку, то зупинилися біля самого входу, з якого ще світилося світло, потрапляючи на темний двір.

— Щиро дякую тобі за сьогодні, це був найкращий день народження, — широко всміхнулася Ліля, заправляючи пасмо волосся за вушко.

— Та будь ласка, мені теж сподобалося проводити з тобою час, — чесно відказав Ел, тим самим ще більше ощаслививши її. — Ну, напевно, будемо вже розходитись, — вголос подумав він, переводячи збентежений погляд то на неї, то кудись убік.

— Угу, — помітно посумнішала вона, підтримавши його.

— Тоді солодких снів, Лілю, — наостанок побажав Борндгольм, розвертаючись і махаючи рукою.

— І тобі солодких! — схвильовано крикнула йому Ліля, а лишень він трохи віддалився, вона зірвалася з місця і помчала до нього. Почувши її квапливе тупотіння, чаклунський радник питально обернувся, і тоді ж дівчина губами ніжно торкнулася до його щоки. — Ще раз дякую! — зашарівшись, пискнула молодиця, після чого швидко відскочила і дременула до будівлі. А він ще трохи залишився там остовпіло стояти, здивовано дотикаючись до шкіри, на якій залишився тендітний слід від її вуст.