РОЗДІЛ 32. Чесність ворога і Рішучий крок

Втихомиреною ходою ішов п’ятий день після тих страшних подій.

Деякі постраждалі з двох загонів уже покидали військовий шпиталь, а деякі ще мали трошки лікуватися, поки їх ледь не щодня навідували їхні друзі.

Коли всі залишили поле бою, то знову зібралися своєю великою групою. Тоді ж познаходили тих людей, яких могло завалити уламками, і вже разом з усіма доставили всіх поранених до лікарні Везертауну, яку, на щастя, не зачепило. Одразу після цього, за допомогою того самого телепорту, воїни відправилися до столиці. Вже там Бальт вирішив віднести принцесу Варнегору до нової дівочої кімнати свого загону, адже вона зовсім не була поранена, тільки знепритомніла через, як здогадувався лицар, надмірне використання магічної сили. Після цього капітан попросив Мері накласти на дівчину кількохдневе закляття, що блокує будь-які прояви магії, а сам чимдуж відправився до короля, щоб відзвітувати йому про все, що там сталося.

За цю п’ятірку діб Евол встиг більш-менш видужати, ще й з допомогою дивакуватого цілителя із «Крил», але стіни шпиталю йому покидати поки що забороняли. Белла лежала в одній кімнаті з Шарлоттою, адже досі не прийшла до тями, навіть попри те, що її оглянули і запевнили, що жодних ушкоджень вона не має. Айнер дуже часто стривожено вертівся біля неї, а Джет із Віві вже могли сперечатися на тему того, що він, нарешті, усвідомив справжні почуття до своєї подруги.

У той час, як одні лікувалися, інші відпочивали у своїх кімнатах, потрішки відходячи від стресу, який їм вдалося пережити за ту годину з чимось жорстокого бою.

Дівчата інколи збиралися у Лілі й про щось теревенили. А Орігам із Даніелем надумали продовжувати тренування, спарингуючись один з одним, і колись навіть своїх напарниць ненав’язливо залучали до цієї справи. Також кожного дня друзі навідували Евола, якому залишалося ще трохи до повноцінного одужання.

Протягом цього короткого періоду встигли добудувати шостий поверх гуртожитку королівських загонів, внаслідок чого в один день там був дуже великий шум і гам, адже всі загони перебиралися із нижчого поверху на вищий. Хтось міг обурюватися, чому новоспечених «Хранителів» просто не поселять на новозбудовану частину, а хтось навпаки – дуже тішився таким змінам, коли всі могли «переквартировуватися» разом, при тому не даючи язикам відпочинку.

У цю мить, коли пора дня поволі віддалялася від ранкової, Шарлотта почала на силу розплющувати стомлені очі. І треба було їй це зробити, як вона зразу пискнула і навіть відскочила.

Прямо біля її ліжка розмістилися члени неповноцінного шостого загону і капітан першого з Айнером. Всі вони невідривно дивилися на схвильовану дівчину.

Після того випадку Бальт усе розповів учасникам битви, і Ліля, дізнавшись це все, чесно поділилася тим, що бачилася з нею кілька разів до цього. Проте, за мовчання її зовсім не засуджували, адже розуміли, що вона цілком могла не знати, що в імператора Варнегору є дочка, тим більше те, як ця особа виглядає.

До того ж вони всі пообіцяли, що ніхто, крім них, Мері, Мідаса й короля, не повинен дізнатися про її перебування на території Міронези.

Шарлотта, згодом мовчки заспокоївшись, оглянула кімнату, в якій перебувала. Зауваживши Беллу, яка вчора ввечері нарешті прийшла до тями, а зараз просто дрімала, дівчина полегшено видихнула.

— Чекаємо від вас пояснень, ваша високосте, — цупко мовив Бальт, миттєво звернувши увагу полоненої на свій шолом. Дівчину збентежило те, що їй не видно його емоцій, але все ж, усвідомивши своє положення, з відповіддю не забарилася:

— Прошу, тільки не катуйте! — благально схиливши голову, несподівано розчулено попросила вона. Інші перезирнулися.

— Поки що вас ніхто не збирається катувати, заспокойтеся. Зараз краще поясніть нам логіку ваших дій. Чому ви кинулися на поле бою і врятували свого ворога? І що взагалі робили у Везертауні? — взявся ставити запитання капітан Оніксу, схрестивши руки на броньованих грудях. Ворожа принцеса пригнічено опустила вічі.

— З чого ж розпочати... — вголос задумалась вона, а тоді, кілька хвилин напружено помовчавши, заговорила: — Оскільки цю провінцію частково захопила моя імперія, у мене, як у особи з чималими привілеями, є можливість туди потрапити. Чесно кажучи, я не підтримувала батька ледь не з самого початку війни, хоча на той час мені було тільки чотирнадцять. Він маму не хотів слухати, а чим тоді займався старший брат – мені досі не відомо. Бачите, коли я досягла зрілого віку, батько зразу захотів мене одружити з якимось чоловіком, але я була категорично проти цього, тому втекла до Везертауну. І як тільки зрозуміла, що можу тут переховуватися від його влади, то навідувалася до цього міста значно частіше. Але надовго залишитися у ньому я не могла, адже додому повертатися час від часу теж треба було. А для того, щоб мене не викрили мешканці Везертауну, я просила маму, яка знає про такі мої походеньки, накладати на мене заклинання, що блокує прояви раси. Тішить, що небагато людей знали, як виглядає принцеса Варнегору, при чому відсутність ельфійських вух грала мені на руку… Одного разу, коли я перебувала на території, повністю підвладній Варнегору, стався випадок, коли якась групка вояків моєї імперії вирішила похизуватися величчю перед звичайними людьми. Всіх деталей розказувати не буду, але трапилося так, що у цьому ділі постраждав чоловік, а я якраз була там і вирішила допомогти йому, бо ж володію цілющою магією. І ось мені здається, що саме той день став вирішальним у моєму житті, тому що тоді я зрозуміла, що можу таким чином допомагати жителям Міронези, поки перебуваю на території провінції Везертауну, — Шарлотта спинилася, добираючи наступні слова. Бальт же якраз скористався шансом, щоб висловити свою думку:

— Вам пощастило, що за час перебування там ніхто з військово-усвідомлених людей не зустрівся з вами. Бо ж якби таке сталося, була би трохи схожа ситуація на цю, що є зараз, — скупо сказав чоловік, досі помисливо перекручуючи у голові всю її розповідь.