РОЗДІЛ 28. Наслідки замисленості і Засідка

«Щось занадто тихо, чи що? Вже ж, певно, біля восьмої», – насторожено думала Ліля, прокидаючись в один із чергових днів пекельних тренувань. Та тільки-но остаточно розплющила очі, відчула, що її щось незрозуміле різко потягнуло за ногу, витягнувши з намету, що стало причиною її подальшого гучного вереску. Таке ж, власне, сталося і з усіма іншими «дикими».

Всі висіли догори ногами, поки кров невпинно приливала до голови, створюючи тяжкість і легке запаморочення. Одну з ніг кожного міцно тримала гілка, а далі, хоч і догори дриґом, друзі побачили, що вся поляна заросла високими деревами.

— Сьогоднішнього ранку ви будете шукати вихід у цьому лісному лабіринті, — вони побачили Клайда, який стояв навпроти, спокійно схрестивши руки на грудях. Несподівано він зробив якийсь рух однією із долонь і галуззя звільнило кінцівки «диких», внаслідок чого вони всі добряче гепнулися на землю.

— Доброго ранку… — нервово простогнав Евол, поволі підіймаючись.

— Доброго, — безпристрасно відповів тренер, а далі продовжив: — У якомусь із напрямків є вихід із цих густих заростів, з якого можна дістатися до призу. Робіть, що хочете, але ви повинні до обіду впоратися, — чоловік рухом руки витягнув із сусіднього дерева товсту галузяку і сів на неї.

«І все? Просто шукати вихід?» – підозріло насупилася Ліля, поки інші нерозуміюче перезиркувалися між собою. Раптом велика гілка почала підіймати Гонзо догори.

— О, ще забув сказати, що всі відростки, які мають створені мною дерева, будуть агресивно до вас налаштовані, тому старатимуться зупинити вас усіма можливими способами. Біля ватри є невеличкі сокирки вам у поміч. Успіхів! — після цього тренер піднявся настільки високо, що за тими хащами його вже не було видно.

— Зазначте, що пан Гонзо не казав про те, що переможець може бути лише один, — почав мізкувати Орігам, коли зауважив, що галузяки поки що не рухаються до них. «Отже, ще є дрібка часу, аби подумати», – виснував хлопець. — Шукати вихід усім разом буде занадто довго, тому варто розділитися на пари, — товариші звернули на нього свої тривожні очі, уважно слухаючи. — Незо, підеш з Даном, — вказав на старшу Фрінке, а вона невпевнено кивнула. — Меліна з Еволом, а я з Лілею. Треба привчатися працювати не з тими, з кими ми звикли, тому що потім може різне траплятися, коли будемо ходити на завдання. Ми повинні добре знати сильніші і слабші сторони одне одного. Всім все зрозуміло? — хтось, навіть якщо мав якісь заперечення, та змовчав, тому що вирішив, що капітан справді має рацію. Коли одягнулися у більш зручне вбрання, дівчата заплели собі щось нашвидкоруч і взяли до рук зброю, всі відправилися на пошуки.

— Молодець, капітане. Хвалю за таке далекоглядне і розсудливе рішення, — почули вони звідкись зверху задоволений голос тренера. Орігам переможно всміхнувся.

— Стараюся, пане!

Шостий загін розбігся у різні боки, і треба було його членам це зробити, неначе вони перетнули якусь невидиму лінію, як всі відростки почали гнатися за ними і намагатися то збити з ніг, то захопити у полон.

— Не здивуюся, якщо призом буде той самий сніданок! — насмішливо думав уголос Даніель, поки з Незою тікав від так званих перешкод. Ліс довкола був настільки високим і густим, що навіть не мали змоги розгледіти небо, проте темно не було.

«А це буде складніше, ніж я думав», – дратувався Евол, коли налякану Меліну знічев'я схопила за ногу якась гілка і почала підіймати догори, а він її рятував із цього положення, розрізаючи сокирою деревину.

— Думаєш, ми впораємося? — схвильовано спитала Ліля, як тільки їм вдалося вирватися із чергових галузок.

— Я на це сподіваюся, — трохи невпевнено відказав напарник.

— До речі, а чому я знову з тобою у команді? — поставила цікаве запитання вона, хоч говорити було трохи складно, біжучи. — Ти міг мене з кимось іншим поставити, ми ж переважно виконуємо більшість завдань разом.

— Коли я йшов до виходу з палацу, як ми тільки мали відправлятися на ці тренування, то в одному з коридорів зустрівся з Елеазаром. Тоді він вже знав, що я буду капітаном. Ми трохи поговорили про це, Ел мені різне порадив щодо нашого тренера, а ще попросив, аби я стежив за тобою, себто захищав. Мені самому було дивно чути від нього таке прохання, але це правда. Ну, і я йому пообіцяв, що зроблю все можливе, — парубок широко всміхнувся і глянув на співрозмовницю. Дівчина шоковано витріщалася на нього, а потім густо почервоніла. — Ти чого? — не зрозумів її емоції він.

— Та нічого... — нарешті, задумано мовила вона, відвернувшись. — Зрозуміло.

Поки вони, сяко-тако ухиляючись, чимдуж бігли вперед, дівчина сильно замислилася.

«Справді дивно. Дуже дивно. Не думала, що Ел може щось таке попросити в Орігама…» – вона ще раз перевела допитливі очі на мовчазного напарника, який незвично спокійно відвертався від атак різного галуззя, а потім знову подивилася перед собою.

«Чому Елеазар так зробив, узагалі? Невже він настільки хвилюється за мене, що навіть з нашим капітаном про щось таке домовився??». Її щоки ще раз не без причини розчервонілися. «Що ж це виходить?.. Може… Може… Ай, аж серце кипить від цих думок! Не кажіть тільки, що... Я йому теж подобаюся? Ну, в цьому самому плані…». Як не крути, а роздуми про це Лілю так ощасливлювали, що здалося, немов через це нізвідки з'явилася незрозуміла сила, даючи відчуття того, що вона зможе впоратися з усім, що буде на шляху. Загорілася енергією до майбутніх перемог Ліля добряче, хоча ще й не снідала, але, вочевидь, завчасно настільки переповнилася оптимізмом.

— Обережно! — голосно застеріг її Орігам, але було вже пізно. Варто було їй відвернути увагу від небезпеки, як трійка товстих галузок міцно обкрутила дівочі ноги і тулуб разом з руками. — Лілю, зараз не час задумуватися! Через це тебе схопили! — серйозні слова капітана були правдивими, і через це вона з провиною подивилася на нього, з усієї сили намагаючись звільнитися.

— Пробач… — ображено пробубніла, коли він підійшов і почав поспіхом віддирати тверді рослини, час від часу розрізаючи їх. — Орігаме, ззаду! — шкода, що не встигла його вчасно попередити, адже перш ніж він обернувся, його вже теж схопили гілки, добре обмотуючи тіло.