РОЗДІЛ 27. Пісня Меллі і Розповідь на вечір

— Довго ще думаєте боки гріти? — протягом одного з численних ранків почув увесь шостий загін роздратований голос свого тренера, який уже повним ходом крокував туди-сюди перед їхніми мовчазними наметами. Меліна тихо пробурмотіла щось незрозуміле, байдужо перевертаючись на бік.

«І жодного тобі "доброго ранку"! та де там! – сонно нервувалася Ліля, обурено вилізаючи з-під ковдри. – Добре, що хоч не звірячим чином нас розбудив, але чому так рано??».

— Меліно, вставай, а то ще отримаєш від цього демона, — стривожено будила найкращу подругу дівчина, штурхаючи її у плече. Та незадоволено засопіла, але таки розплющила очі й теж почала збиратися.

— Як спали? — задоволено схрестивши руки на грудях, спитав Клайд, коли всі вже рівною лінією стояли навпроти нього, час від часу хитаючись від слабкості. Орігам широко позіхнув, а потім мовив:

— Поки ви не збудили, добре. Дякую.

— Якщо «добре», значить ви маєте сили для подальших тренувань. Чудово!

Тоді ж усі напарники з непідробною люттю зиркнули на свого капітана, наче готові були роздерти його. Той нервово ковтнув.

— А я от не виспалася… — зітхнула Ліля, уявно проливаючи сльози за дуже гарним і романтичним сновидінням, яке бачила цієї спокійної ночі. Сподівалася, що її слова хоч якось вплинуть на думку Клайда.

— Ей, скоро буде ж лише сьома ранку, — награно здивувався Гонзо, таки зауваживши щирий сум молодиці.

— Воно-то правда, але ж не ви вчора зі шкіри лізли через ті бісові завдання, — гаркнула йому у відповідь Неза, розлючено пропалюючи очима його високу постать.

— Гаразд, мовчу, — виставив руки перед собою чоловік, із відчаєм звівши брови. — Перед початком вам слід вимитися, тож шуруйте до річки. А то товче вами добряче, а смердите, певно, так само.

— Ай, знову в тій зимній воді митися… — заскиглив Евол.

— Не повіриш! Виявляється, у цієї ріки є така особливість, що з певним проміжком днів її вода нагрівається до теплої, навіть гарячої, лише на годину зранку й увечері. Поки ми ці дні тренувалися, я зміг це визначити, тож тепер, думаю, ви зрозуміли, для чого я вас підняв майже о сьомій? — він питально пройшовся по їхньому ряду гострими карими очима. Всі розуміюче кивнули, а тоді пішли швидко готуватися до купальні. Додатково наказавши, аби хлопці цього разу милися окремо від дівчат, Клайд полегшено видихнув, розвернувся і попрямував до ватри.

— Ох, ну і тепленька водичка! — задоволено крикнула Неза, коли одна нога по коліно занурилася у світло-блакитну рідину.

— Не можу повірити, що я на це погодився, — обурено бурмотів Даніель тихим голосом, у плавках пробираючись крізь хащі за братом, а позаду нього так само, навприсядки, переставляв ноги Орігам, на обличчі якого була емоція накшталт «я просто за компанію, на себе гріха не беру». — Ви хоч би йому щось сказали, любий капітане, а то не знати чого ще й мене потягнули за собою, — продовжував пихтіти хлопець, зиркаючи на спадкоємця сім'ї Мейвольдів, а той лише безцеремонно його ігнорував, відвертаючись.

— Тихо ти, а то нас почують. Тоді буде непереливки, — махнув рукою Евол, не дивлячись, а потім зупинився, через що Данік стукнувся у його спину і гепнувся п'ятою точкою на землю.

— Зараза! Попереджай, коли зупиняєшся! — тихо гаркнув він, повернувшись у попереднє положення, але брат вже його, певно, не чув.

— Лишень дочекатися миті, коли вони вилізуть з води, — з пекучим нетерпінням промовив головний затійник, крізь кущі спостерігаючи за представницями прекрасної статі, які насолоджувалися життям. Кожна з панянок майже по шию плавала у теплій річці, проте Евол не знав, що дівчата насправді були в купальниках.

— Благодать, — промуркотіла Ліля, а потім вмостилася на якійсь каменюці, починаючи намилювати тіло. «Добре, що Клайд дав нам натуральні мила, їхні, аби ми свою хімію не пускали в річку», – втішено думала вона.

— В нас є лише година, не забувайте, — досить строго нагадала подругам Неза, вище плечей занурена у воду. Раптом дівчина почула якийсь шурхіт у недалеких заростях і підозріло подивилася туди. «Здалося чи що?» – збентежилась вона.

— Вже думав, мені кінець, — лежачи на землі, видихнув Евол так, наче уникнув смертної кари.

— От і добре. Казав же, що не треба туди пхатися, — ховаючись за стовбуром дерева, нервово відказав Дан.

— А от і ні, я отримаю своє, — із азартом протараторив брат, а далі трохи висунувся з-за куща, і у цю ж секунду йому в голову полетів добрячий кусок мила. Через різкий біль зіткнення засобу гігієни і твердого чола хлопець голосно зойкнув і впав на траву. Інші двоє здивовано вирячили очі.

— Ага! Я так і знала! — по пояс вилізла з ріки Неза і переможно спрямувала вказівний палець на схованку трьох молодиків. — Що цього разу?! — Меліна з Лілею, зауваживши це все, злякано відповзли до берега.

— Та ми просто... — жалісливо почав Евол, провинно посміхаючись і потираючи постраждале місце. «Бляха-муха, певно, непогана ґуля буде. І чому це вона в купальнику??» – обурювався він, вилізаючи з кущів.

— Говори! — вимагала обраниця, серйозно пропалюючи його гострими очима.

— Може, нам втекти, поки і нас не побачили? — благально прошепотів до Орігама Даніель, поки ті сперечалися, адже ніяк не хотів отримати на гріхи від старшої Ліліної сестри.

— Раз прийшли сюди разом, то піти теж мусимо разом. Не можна напарника залишати одного в біді, — впевнено мовив капітан, починаючи підійматися, а густі брови іншого лише приречено підскочили, коли зрозумів, що його вже не переконати. — Та й він нас вже видав, якщо ти не зрозумів, — Даніель на мить задумався, а тоді тріснув себе по чолі, зрозумівши, що той має на увазі. — Гм? — Орігам питально зиркнув на ноги, по яких уже зграями повзали лісові мурахи.

— Що там таке?? — здивувалася Неза, коли всі почули з хащів гучні парубоцькі крики і лайку. Потім вже саме джерело звуків вилетіло з гущі й кинулося у річку, намагаючись якнайшвидше позбутися кусючих комах. «А я й забув, що він жуків, та й, узагалі, комах боїться», – співчутливо дивився на друга Данік, коли той у воді змітав із себе мурашню.