РОЗДІЛ 26. Безжальність тренера і «Це зовсім не смішно»

Здавалося, що Ліля вже була готова подумки розпрощатися із життям, та в цю ж мить її схопили за руку.

— Тримаю! — чітко оголосив про її порятунок Орігам, поки та розгублено витріщалася на нього, а брати-двійнята щосили тримали друга за живіт. — Чого завмерла? Хапайся за ту гілку! Нумо! — різко вказав парубок на сусідній відросток від грубезного стовбура.

Кілька секунд мозок Лілі нічого не сприймав, намагаючись обдумати все, що відбувається, та потім, на щастя, таки почав мислити тверезо. Дівчина зі значними зусиллями дотягнулася до товстої галузки і, з допомогою своєї старшої сестри, вилізла на неї ж.

— Як ти нас налякала… — сильно обійняла рідну Неза, коли зрозуміла, що її життю на якийсь час нічого не загрожує.

— Д-дякую, Орігаме… — Ліля розгублено дивилася на рятівника, продовжуючи обіймати схвильовану сестру й досі не вірячи, що справді вижила.

— Я б не міг вчинити інакше. Дуже пощастило, що ми були неподалік, — занепокоєно почав хлопець. — Хоча щось мені підказує, що Клайд не дозволив би тобі загинути, але все одно нам треба вчитися допомагати одне одному в таких ситуаціях. Ми ж усі – одна команда, — на певну мить забувши про небезпеку, всі широко й навіть трохи нервово всміхнулися, вислухавши його слова.

— Не меліть дарма язиками! Нічого, що у вас десять хвилин залишилося?! Тут ще половину не пройшли! Думаєте, впораєтеся?! — голосно нагадав «диким» про їхнє досить плачевне положення тренер, через що вони здивовано глянули на нього.

— Так, друзі, — серйозно почав Орігам, наче проігнорувавши зауваження Гонзо, а потім коротко хи-хикнув: — дозволите мені ввійти в роль вашого капітана? — всі нерозуміюче й трохи насмішкувато перезирнулися, а тоді мовчки погодилися. — Ми зараз постараємося діяти якомога швидше, — чомусь з'явилася і без того дивна наруга, коли молодик не зупинявся вести далі: — У мене тут є дуже міцні ліани (не колючої), які я встиг знайти й зірвати (біля коренів вони дуже легко рвуться), поки ми з Еволом і Даном шукали способи для спуску. Отже, ми маємо поділитися на дуети і прив'язати себе до свого напарника. Таким чином будемо спускатися. Дівчина має йти першою, а хлопець після неї, адже якщо вона десь впаде, швидше за все, він її втримає, а вона його – ні. Ми, хлопці, будемо потроху спускати дівчат донизу, страхуючи своєю масою, після чого самі теж будемо злазити. Всім все зрозуміло? — він оцінив усіх питальним поглядом, а друзі, нехай і трохи невпевнено, але кивнули на знак згоди. — Чудово. Починаймо.

Тоді ж хлопці з дівчатами поділилися, хто з ким буде у парі, і швидко приступили до втілення задуманого, адже часу залишилося скажено мало на виконання такого пекельно-складного завдання. Неза прив'язала себе до Евола, після чого вони поволі рушили. З такими ж діями не забарилися й капітан із Лілею. Коли їхня пара була готова, вони зачекали на Меліну з Даніелем, які доволі ніяково це все робили.

— Що не так? Ви чимось надто пригнічені… Щось трапилося вчора? — з тривожною цікавістю вигнув брову Орігам, поки його напарниця на кілька кроків відійшла оцінити обстановку.

— Та… є трохи… — чесно, але нечітко відповів Дан. Ліля, поміж тим, стурбовано зиркала на найкращу подругу, не приховуючи хвилювання, а та лише сумно відводила очі.

Після того, як і дві інші пари теж були готові, вони надумали наздоганяти найзапальніший дует їхнього загону, який уже, до слова, непогано відірвався від них. Друзі вирішили йти за їхніми слідами, аби також швидше впоратися із перешкодами.

Уваги на час ніхто не звертав, що було, мабуть, не дивним явищем. Всі були настільки зосередженими на плануванні своїх майбутніх рухів і на їхньому виконанні, що ні про що не говорили. Лишень могли перекидуватися короткими фразами на кшталт «обережно», «краще за цю», «ні, ця надто тонка» чи «я тримаю».

Що ж, у найпершому завданні Орігам вирішив, що більшість складної роботи на себе візьмуть хлопці, але, попри це, дівчата своїм напарникам неслабо допомагали під час цього небезпечного спуску. Коли-не-коли говорили, за яку галузяку ліпше вхопитися, на яку краще наступити чи навіть допомагали їм (і собі в тому числі), якщо була ймовірність падіння.

Коли члени новоспеченого шостого загону лиха прикупили, пройшовши більшу половину шляху, стовбур дерева і його різні відростки почали несподівано втрачати свою матеріальність, наче розчинялися у повітрі.

— Ей, що відбувається?? — не знав, за що й вчепитися Евол.

— Час вже вийшов, тому закладена на той термін (хоча я його трохи продовжив) дія моєї магії почала зникати, — відказав йому Клайд, опинившись недалеко від них.

— То це у вас магія така?! Мамочко! — шоковано зверещала Ліля, а далі всі не встигли отямитися, як все зникло і вони тяжкими тушами безжально звалилися на міцну деревину, яка утворилася із землі. 

— Ай, моя задниця… — скиглив Евол, поки Неза поспішила злізти з нього і допомогти піднятися.

— Даніелю, ти як? — занепокоєно поцікавилась Меліна, як зрозуміла, що вони вже на «землі» і можна відв'язатися від нього.

— Все нормально, просто трохи забився, — потираючи бік, відказав молодик, а потім приступив до звільнення своїх кінцівок від лоз, чим поспішили зайнятися й інші.

«Несказанно вражає, – ошелешено думала Ліля, розв'язуючи рослину. – Все щойно відбулося настільки швидко, що я навіть не зрозуміла, що ми можемо впасти і не вижити, коли дерево почало раптово зникати. Воно справді було створене його магією? Та в це складно повірити! Зрозуміло тепер, чому там такі всякі гілки могли траплятися… Все ж тому він, певно, і має звання капітана другого загону королівської армії Міронези, нехай і колишнього... Тепер страшно уявити, якою силою володіє капітан їхнього першого загону чи той же пан Атріс». Ліля з наляканою цікавістю глипнула на їхнього тренера, який чекав, поки вони спустяться до нього, залізши зі створеного ним куска дерева.

— За десятибальною шкалою ви впоралися на… — не спішив із відповіддю демон, замислено чухаючи бороду. — На сім з половиною… хай буде вісім. Хоч і доволі довго, але це було непогано. Молодець, капітане, достатньо хорошу тактику придумав, та ще й у таких екстремальних умовах. Сподіваюсь, і надалі не розчаруєш, — коли всі були вже біля нього, чоловік схвально поклав свою широку долоню на плече здивовному парубкові.