РОЗДІЛ 25. Неприємний капітан і Початок загартування

Чиїсь теплі руки несподівано обійняли Лілю зі спини, через що на тілі виступили сироти. Вона повільно-повільно розвернулася і побачила вродливого блакитноокого хлопця, який ніжно до неї усміхнувся. Його повні губи неспішно наблизилися до її обличчя, а потім обережно…

— Лільо! Ліль, прокидайся! — Мелінин голос вирвав дівчину, не давши солодкому сновидіню дійти до найцікавішого моменту. Подруга торсала Лілю за плече.«Ну ось – знову... Та скільки ж можна?!».

— Що таке, Меліно? — сонно й невдоволено пробурмотіла «постраждала», підійнявшись і протираючи заспані сірі очі. Меліна підійшла ближче і схвильовано мовила:

— Поквапся! Усьому шостому загону треба через десять хвилин бути біля бального залу.

— Ех, бальний зал... Бал… Ел... — поринула та у спогади вчорашнього дійства, дурнувато сміючись і знову влігшись на подушці.

— Лілю! — крикнула подруга, знову висмикнувши дівчину з магічного світу думок і бажань.

— Ну що?! — Ліля підірвалася, різко сівши.

— Знаю, тобі вчора було дуже класно, але рухайся, бо там нам мають повідомити щось важливе.

— Гаразд-гаразд. Тобі це Ріна сказала? — після ствердного кивка дівчини інша зітхнула. — Дай-но хоч причепуритись трохи, за кілька хвилин буду.

— Сама не заблукаєш? — Меліна з підозрою схилила голову, йдучи до дверей.

— Не повинна, — дещо невпевнено відказала Ліля, подумки додаваши: «Хоча замок справді часом схожий на лабіринт…».

Спокійно видихнувши, тільки-но подруга залишила її наодинці, вона мішком із-під картоплі знову впала на ліжко. Думки вкотре пробіглися по спогадах вчорашнього вечора. О так, її серце ще довго співатиме, згадуючи це. «Ех, ще раз би так…» – лице дівчини вкотре осяяла щаслива усмішка.

Вирішивши, що довго лежати не варто, Ліля підвелася і почала поспішно збиратися. Завдяки пам'яті, дорогу до пункту призначення вона все-таки знайшла без перешкод.

На щастя Лілі, останнім до їхньої банди приєднався саме Евол, через що інші сердито випалювали у ньому дірку.

— Доброго ранку, Незонько, — розцвів парубок, не звертаючи уваги на їхню немилу поведінку.

— Д-доброго, Еволе, — засоромлено привіталась молодиця, опустивши очі. А інші, хто був не в курсі, здивовано витріщилися на неї. «Не відгаркнула нічого?» – остовпів Орігам.

— До речі, народе, тепер ми з Незою пара, тому приймаємо ваші вітання, — Евол щасливо обійняв свою обраницю й широко всміхнувся. Неза здивовано закліпала, ідентично повторивши за враженою Меліною.

— Круто! — шоковано викрикнув Даніель, коли вже знайшов свою щелепу на підлозі. — Я-то думав, що мені вчора марилося, що ви за руки трималися. Чому раніше не сказав?

— Дійсно, я також залюбки послухав би історію вашого довгоочікуваного возз'єднання, — дещо докірливо підтримав Орігам, кивнувши.

— Та я лише недавно прокинувся, не було часу, — не припиняв шкіритися Евол, а хлопці тільки перезирнулися, вирішивши, що поговорять із ним потім.

— Ну все, Еволе, це не дуже гарно стосовно інших... — пробелькотіла Неза, а він відразу спокійно відпустив її, тихо погодившись.

— Радий, що ви всі вже тут. Це ж увесь ваш загін, так? — замість ранкового привітання запитав Джет, крокуючи до них.

— Весь, — кивнула Меліна. «Думала, до нас Ріна прийде», – збентежилась далі вона. — А чому треба було, аби ми саме тут зібралися?

— Бо це єдине місце в палаці, яке ви всі знаєте найкраще, — якось нервово відказав демон, потираючи червону щоку.

«Щось він сьогодні не в настрої, еге ж?» – припустила Ліля, спостерігаючи за дебелим молодиком.

— Джете, що з твоєю губою? Побився з кимось? Думаю, не з Елеазаром, а то ви вчора так сперечалися… — налякано пробелькотіла вона.

— Ні, не з ним. Це я від свого капітана на горіхи отримав, адже той звідкись дізнався, що я вчора не дуже гарно поводився із Віві, — дратівливо, проте чесно відповів Джет, звернувши увагу й інших на невеличку рану, що «прикрашала» його вуста.

— Чому ти не думаєш, що Віві сама йому розповіла?

— Не може такого бути. Вона ніколи йому не скаржиться на мене. Всі її слова – то просто спроби залякати, на які… Я майже завжди ведуся, адже боюся кепа. Ми обоє собі такі правила встановили, як тільки опинилися у команді: вона не скаржиться на моє приставання капітану, а я не маю права повністю зазіхнути на її тіло, — швидко проговорив він, ніби такі установи були чимось буденним у членів всіх загонів. — Якби не та заборона, вона б давно була повністю моєю. А тепер ще й тридцять кіл навколо палацу бігати…

— Але ж… — червоніючи, несміливо заперечила Ліля. — Її серце не належить тобі... — демон пильно подивився на неї і звузив очі.

— Її серце вже моє, просто вона цього не знає, — впевнено заявив Дезлес, схрестивши руки на грудях. — Так, чому я сюди прийшов? Ти мене збила, — його брови обурено зійшлися над носом. — А, точно! Відсьогодні у вас починаються спеціальні тренування, після яких ви вже будете офіційно вважатися шостим загоном королівської армії Міронези.

«Дикі» здивовано загуділи.

— Буде дуже складно? — занепокоєно спитав Евол.

— Якщо враховувати те, що вашим тренером буде Клайд Гонзо, то так, будете пахати, як коняки.

— Пан Клайд? — цікаво витріщилася на нього Ліля, через що Джет лише здійняв брову.

— Ви його знаєте?

— Так. Коли були на пляжі, то познайомилися з ним. Непоганий чоловік, — спокійно відповів Даніель.

— Чоловік-то непоганий, а як тренер – демоняка (і в прямому, і в переносному значенні). Принаймні мені так Елеазар розповідав, адже він його колись теж тренував, — розчаровано похитав головою Джет. «Ого, то він тренував і Ела? – відразу всміхнулася Ліля, згадавши про хлопця. – Може, можна буде в пана Клайда про нього розпитати».

— О, які люди. Як ся маєте? — поки говорили, не зауважили, як до них підійшов і сам Клайд.

Разом з ним був високий молодик, обладунки якого мали сірий і червоний кольори, а біля пояса вмостився шкіряний батіг, скручений колом. Риси світлого обличчя були трохи загостреними, середньої товщини брови рівними, ніс загрозливо прямим, а тонкі губи – блідо-рожевими. Пронизливі вічі кольору калини зі злісною підозрою оглянули всю шістку «диких» і зупинилися на Орігамові, який, як і інші, зацікавлено спостерігав за незнайомцем. Воїн поправив кострубату чуприну попелястого кольору і впритул підійшов до спадкоємця сім'ї Мейвольдів. Різниця у зрості була незначною, але це все одно не завадило йому зверхньо глянути на Орігама.