РОЗДІЛ 24. Сердечні справи старшої сестри і Невдалий жарт

Вдихнувши на повні груди, що були з неглибоким декольте, Неза спробувала якнайкраще опанувати страх, через який голос і руки могли тремтіти, і покрокувала до своєї так званої цілі.

«Ну ж бо, у мене все вийде», – старалася подумки підтримувати себе вона, коли вже остаточно підійшла до широкоплечого молодика.

— Ем… Привіт, Еволе… — попередньо торкнувшись до його спини, схвильовано почала Неза, тільки-но той обернувся.

— Привіт, — неохоче відказав Евол, обвівши її статуру незвичним поглядом. Щоки дівчини тут же ж почервоніли, а вона сама пригнічено опустила голову. «Як же йому личить цей камзол…».

— Я б хотіла поговорити з тобою… Про твої вчорашні слова, — її очі серйозно глянули на свого не дуже привітного співрозмовника.

— А про що тут говорити? Я ж сказав, що хочу позбутися почуттів до тебе, тому краще нам якомога менше спілкуватися. Що тут незрозуміло? — риторично поцікавився молодик, помалу розвертаючись від неї.

— Але… — відразу заперечила Неза, несміливо простягнувши до нього руку, ніби хотіла зупинити.

— Жодних «але», Незо. Я ж учора говорив, що мені це все набридло. Я не той, чиїми почуттями можна бавитися.

— Чому ж ними не можна бавитися, якщо вони дурні? — роздратовано гаркнула молодиця, починаючи докірливо поїдати того очима. «Відколи він став таким вредним? – не могла збагнути її голова. – Ах, так, цей ідіот іще ж не знає, що я…».

— Що ти сказала? — нервово перепитав Евол, загрозливо підійшовши до неї впритул, через що інша трохи злякано зробила кілька кроків назад, впершись спиною у стовбур клена.

— Те, що чув! — відрізала Неза, все одно намагаючись не програти його лютому погляду. — Сам же так учора сказав, чому дивуєшся?

— Не смій використовувати мої слова проти мене! Затямила? — прошипів їй у обличчя парубок. — Мені остогидло твоє насмішливе ставлення до мене і постійне невдоволення. Якщо я тобі весь час набридаю, то чому прийшла?

— Прийшла, бо хотіла дещо сказати. А ти мені, ідіоте, не дозволяєш! — надулася дівчина, свердлячи його очима.

— Ой-ой-ой, і що ж таке важливе ти хотіла мені, який тебе тільки дратує, сказати? — якось зранено зіронізував Евол. — Хоча знаєш, мені все одно. Просто дай мені спокій врешті-решт! — ніби плюнув їй в обличчя.

— Ми з тобою будемо в одному загоні, тому тобі доведеться змиритися! — ображено фиркнула Неза, а хлопець лише зловісно засопів, потім зітхнув і, розвернувшись, почав іти геть.

— От і змирюся з цим. Буду тебе весь час уникати! — крижаними тоном кинув наостанок.

— А я так не хочу! — різко заперечила старша Фрінке, відійшовши від дерева.

— От і доб… Що? — Евол здивовано глянув на неї.

— Хто ж казав, що дуже сподівається, аби ми були в одній команді? Хто ж сміливо відстоював своє чесне ім'я, коли я звинувачувала його у тому, що він бабій? — стала нагадувати про його репліки Неза, кожного разу повільно наближаючись. — Хто так старанно намагався довести мені хибність моїх думок щодо випускного? А хто ще більше хотів, аби я його пробачила? Хто так хотів, аби я була з ним тоді в одній кімнаті? Хто ж весь час говорив мені компліменти? А хто казав, що втріскався по вуха? А хто так нахабно чіплявся до мене одного ранку, коли я відпихала? Хто це був?? Хто?! Скажи мені!! — її розчарований голос зрадливо затремтів, поки вона опинилася біля спантеличеного молодика. — І що, ти від усього цього відмовляєшся?! Так просто?? Ти не можеш так вчинити! Я тобі не дозволю припинити наше спілкування! Невже ти так легко здасися?! — Неза стиснула кулак і слабо вдарила ним у його міцні груди, опустивши голову.

— Що ти таке зараз каж...

— Не смій говорити, що всьому настав кінець! — наповнені сльозами очі злякано подивилися на нього, через що серце Евол болісно защеміло. — Відмовся від своїх слів! Відмовся! Негайно відмовся! — лупцювала його вона, продовжуючи повторювати цю репліку, а по червоних щоках потекла солона рідина.

— Незо, ти що…

— Не хочу більше нічого чути про те, що ти припиняєш свою боротьбу! Невже… — тяжко видихнула дівчина, а потім голосно додала: — Невже так складно було зауважити, що ти мені зовсім не байдужий?! Я розумію, що часто погано з тобою поводилася, відпихала і навіть ображала, але я все одно не можу прийняти твої жахливі слова! Закохалася у тебе, дурепа, а тепер не знаю, що з цим робити! — здалося, що її остання фраза відгоміном пролунала у білявій голові високого парубка. «Закохалася… закохалася… закохалася», – повторювало щось невідоме. — Тому, тому… — переводячи подих і витираючи гіркі сльози, що досі струмочками котилася по щоках, говорила Неза. — Не думай зупинятися!.. Я ж не зможу… — дівчина би договорила, та те, як Евол палко вп'явся у її вуста, схопивши мокре обличчя долонями, різко зупинило її.

Ображено схлипуючи у поцілунок, старша Фрінке здивовно закліпала, а потім захотіла відсторонитись, адже це здалося їй принизливим, але той не дозволив, не пустив. Тоді ж вона здалася і стомлено прикрила повіки, дозволяючи вправним губам Евола побавитися із її спухлими вустами.

Одна з його рук залишилася на дівочій щоці, а інша плавно перемістилася на її талію, сильно притиснувши Незу до свого тіла, а далі почала сміливо досліджувати частину тендітної голої спини, через що шкіра відчула щось схоже на легкий удар струму.

Зрозумівши, що сама несвідомо чекала цієї миті, цієї жаданої зустрічі їхніх губ, дівчина вже впевненіше потягнулася долонями до його чуприни і пальцями зарилася у неслухняне біляве волосся, відповідаючи на поцілунок. Певно, ніколи й не думалося їй, що це буде настільки приємно.

Ех, і таке буває. Всі сильні і нібито незламні жінки рано чи пізно здаються. І відкривають свою слабку душу саме тим, які за них борються до останнього, вперто не приймаючи відмови. Головне, аби ті леді вчасно усвідомлювали, що теж нерівно дихають до тих чоловіків, а то може бути й пізно…

Та не будемо в таку чудову мить про сумне!

Зараз важливо лише те, що Незі вдалося донести до Евола свої несміливі й крихкі почуття, які вона так старанно відштовхувала. Не хотіла нікому показувати свій слабший бік. Завжди бажала залишатися такою кам'яною і сильною. Постійно вірила, що зможе все витримати. Та сьогодні, вперше за настільки довгий час старша Ліліна сестра ридала у неї в обіймах саме через те, чого не здатна уникнути, мабуть, жодна жіноча свідомість, жодне жіноче серце.