РОЗДІЛ 23. Душевна розмова і Ворожнеча хлопців

Неза стомлено розплющила спухлі від недосипання і плачу очі, а тоді протяжно видихнула.

«То це був не сон…» – першою саме така думка з'явилася у її голові, яку, здавалося, хтось час від часу стискав лещатами.

Дівчина безсило стягнула з себе ковдру і, повільно повернувши голову вбік, подивилися у велике вікно, котре було частково прикрите шторами кольору какао. За ним яскраво світило сонце, тепле проміння якого боязко потрапляло до кімнати. Ледь чутно шуміла крона липи, що росла неподалік, її гілки коли-не-коли торкалися скла, й іноді повз пролітали невеличкі зграї невідомих пташок. Погода надворі кардинально відрізнялася від стану душі хазяйки цієї кімнати.

«Я вирішив, що досить з мене. Втомився уже за тебе боротися, по правді… Та й тобі це набридло вже, мабуть. Більше не хочу терпіти ці насміхання над моїми почуттями... – нагадали про себе вчорашні слова Евола, через що серце Нези болісно тьохнуло. – Краще нумо по мінімуму контактувати, аби я якнайшвидше позбувся тих дурних почуттів до тебе. Думаю, так обом буде краще».

Старша Фрінке знову зітхнула і замислено стулила повіки.

«"Дурних"?.. – подумки іронічно посміхнувшись, спитала вона сама себе. – То ти свої почуття до мене назвав дурними?.. Ха... Як смішно...».

Несподівано до її кімнати постукали. Неза сонно щось мукнула, дозволяючи ввійти, а сама по голову закуталася у ковдру.

— Доброго ранку, сестро! — щасливо привіталася Ліля, зачинивши за собою величенькі двері.

— Ага… Доброго… — без настрою відповіла інша, не обертаючись.

— Щось ти не дуже радісна, я бачу, — стривожено зауважила молодша, підійшовши трохи ближче.

— Це ж ранок, нічого дивного.

— Ні, зазвичай ти мене будиш, а не я тебе. Скоро одинадцята, Незо. А ти завжди встаєш о дев'ятій. Що трапилося? — дівчина пройшла кілька кроків і схвильовано глянула на старшу.

Неза нервово закусила нижню губу і усвідомила, що не зможе від неї нічого приховати, адже здається, що Ліля її знає краще, ніж вона сама.

— Ну? Розкажи мені, що сталося, — вона з очікуванням сіла біля неї на ліжко. — Це пов'язано з Еволом? Між вами обома останнім часом якась дивна атмосфера…

— Евол вчора сказав, що з нього досить. Що втомився боротися за мене. Каже, щоб ми по мінімуму спілкувалися, що так обом краще буде, адже він хоче забути свої почуття до мене... — вирішила без жодних вагань сказати все рідній Неза, а потім знову тяжко видихнула. — Що ти так дивишся? Я правду кажу, — трохи роздратовано зиркнула на Лілю старша Фрінке, коли зауважила її нерозуміючий і розчарований погляд.

— Знаю, ти не можеш брехати, ще й з таким обличчям… — Ліля приречено опустила голову і почала нервово перебирати пальцями. — Та все одно не віриться, що він міг таке сказати… Чим він керувався? Я зауважувала, що між вами якесь напруження є після нашого прибуття у гуртожиток, але… Вчора він наче нормально поводився… І що тепер робитимеш, Незо?

— Не знаю... Хай він робить так, як хоче. Я не маю права щось йому забороняти... — спокійно відповіла та, підвівшись і сівши.

— Тобто «як хоче»? Тобі що, зовсім байдуже на все, що між вами було?! — щиро здивувалась Ліля, різко глянувши на сестру. Неза, почувши її запитання, ображено відвернула голову вбік.

— Мені не байдуже, але… — дівчина непомітно зім'яла ковдру, яка опинилася у її руках. — Він сказав це настільки серйозно, що я зрозуміла – навряд тепер все буде так, як колись, — вона повернулася до своєї стурбованої співрозмовниці. — Тобі цього не збагнути! — несподівано у її голосі почулася невимовна провина. — Мені чомусь було так боляче, коли той гад це сказав!... Ох, як він мене бісить! Чому Евол так вирішив?! Чому прийняв таке важливе рішення без мене?! Я що, зовсім не маю права голосу?? Не можу терпіти його нахабні повадки і дурнуватий характер! І чому він змушує мене хвилюватися, коли ми разом?! Хай іде лісом! Мені і без нього нормально! Не хочу його більше бачити! Не хочу! Здався він мені!

— Якщо не здався, чому тоді плачеш? — спокійно поцікавилась Ліля, гірко глянувши на Незу, по червоних щоках якої повними струмочками текли сльози. Та боязко здригнулася, почувши запитання сестри, а тоді шоковано подивилася на свої тремтячі від почуттів руки.

«Плач-чу?..» – у відчаї подумала вона, зауваживши, як слона рідина крапнула на один із пальців.

— Тому що я… — тихим і тремтячим голосом почала Неза, після чого легені вкотре різким рухом наповнилися повітрям. Потім дівчина ще раз уривчасто схлипнула і голосно розридалася, сховавши голову в колінах.

— Ей, ей… — Ліля стурбовано потягнулася до неї і обережно обійняла. — Ну… Поплач, люба, поплач... Так, мабуть, буде легше.

— Люблю я цього придурка! — в сльозах крикнула Неза, обіймаючи молодшу у відповідь. — Страшенно бісить мене, але люблю!.. Не хочу, щоб він припиняв за мене боротися! Хочу, щоб завжди дивився лише на мене!.. Хочу завжди чути його дурнуваті, але такі приємні слова!.. Нехай цей блондин нахабний, дурний і нестерпний, але водночас дуже терплячий, лагідний і добрий… Боже, і як давно я вже закохана у цього ідіота?! Хай він завжди буде зі мною, як би егоїстично це не звучало! Евол не може так жорстоко вчинити!.. Не може так просто взяти і відмовитися від своїх почуттів до мене!..  — старша Фрінке продовжувала рюмсати, пригортаючись до Лілі, яка лише заспокоююче гладила її по спині.

«Ех, сестро… Ці слова ти вже давно повинна була би сказати Еволу... Чому ти відвергала ці чудові почуття? Невже чекала такого моменту, коли буде здаватися, наче нічого вже не змінити? – тужливо думала Ліля, втішаючи сестру. – І, до слова, хоч ти й казала, що я цього не збагну, але все ж для мене це теж трохи знайоме… Мені з Елом також нелегко, адже колись він змушує мене закохуватися у нього дедалі більше, а іноді я просто гублюся, не розуміючи, відчуває він щось хоч трохи схоже до мене чи ні…».

Дівчина раз у раз тяжко зітхала, поки інша вже потроху заспокоювалася.

— Ну, Незо, годі, а то якою ти будеш ввечері на балу? Чи ти, може, забула, що сьогодні день народження короля? — Ліля відсунулася від неї і спробувала щасливо всміхнутися, тим самим намагаючись розвеселити засмучену сестру.