РОЗДІЛ 20. Похід до короля й Екскурсія столицею

— Незонько, сонце, прокидайся, — почула крізь сон лагідний і низькуватий голос Неза.

«Що відбувається?..» – сплячо подумала дівчина, намагаючись розплющити очі.

Тільки-но потрібна дія була виконана, її разючі вічі натрапили на усміхнене обличчя доброго, але нахабного молодика, який спокійно сидів біля ліжка навпочіпки й акуратно гладив її по голові.

Зауваживши, що обраниця прокинулася, Евол забрав свою долоню і заусміхався ще ширше.

— Ну нарешті. Ти так міцно спала! Я тебе вже довго буджу, — емоційно повідомив він, а очі іншої стали ще більшими, ніж до того. «Вже довго??».

— Забирайся... — неголосно гаркнула старша Фрінке, трохи почервонівши і по голову вкрившись ковдрою.

— Люба, що сталося? Я ж нічого такого не зробив… — засмутився Евол, а потім почав по-дитячому стягувати з неї її «щит», лукаво посміхаючись.

— Нічого не сталося. Просто йди геть, — Неза з усієї сили старалася супротивлятися, але сонне тіло ще не могло так міцно вхопити ковдру, а до того ж – втримати її.

— Тобі наснився поганий сон? — він трохи зупинився, спитавши, а потім знову продовжив.

— Ага, ти мені наснився, — коли хлопець таки здер з Нези покривало, то зміг побачити її рожеві щоки, що неслабо здивувало його.

Можливо, тієї ночі не лише Ліля щось для себе усвідомила…

— І чому ж ти кажеш, що це був поганий сон? — Евол невтямно підняв брову, не відпускаючи ковдру з рук.

— Невже незрозуміло? — роздратувалася Неза, крадькома глянувши на нього.

— Незрозуміло, — чесно відповів той, із певним хвилюванням вивчаючи її поведінку.

— Бо тому, що сон був про тебе, — дівчина повільно піднялася й, обернувшись спиною до молодика, потягнулася.

— У тому сні я щось не те тобі зробив? — спокійно, але з ледь помітною тривогою спитав Евол.

— Я повинна говорити тобі, про що був мій сон? — досі не розвертаючись, вдавано здивувалася та.

— Звичайно. Він же був про мене, — хлопець умить посерйознішав і насупився, відпустивши покривало.

— Ха, — Неза насмішиливо махнула рукою, мовляв, їй все одно, і почала байдужо розчісувати свої неслухняні коси темно-кобальтового кольору.

— І скільки ще часу ти будеш мені супротивлятися? А радше, моїм почуттям до тебе? — питання було поставлене з відчутною образою і злістю. Почувши його, молодиця завмерла і нервово стиснула нижню губу зубами.

— Я не… — хотіла, було, говорити вона, та парубок одразу ж перебив її:

— Знаєш, а це боляче. Дуже боляче! Я ж ніколи не знаю, серйозно ти відштовхуєш мене чи ні... Я не іграшка, щоб ти могла гратися з моїми почуттями, то підпускаючи до себе, то відпихаючи далі!.. Зрозумій, я ж і гадки не маю, що ще ти можеш придумати, щоб не приймати мене! Чи, радше, не приймати свої почуття до мене! — Неза різко обернулася й зустрілася з його скривджено-розгніваним обличчям. — Ти ж почервоніла. Ти недавно почервоніла, хіба ні? То що… Я тобі справді настільки ненависний??

У глибоких карих очах промайнув колючий біль, що змусило серце Нези несподівано зойкнути, тим самим розгубивши свою хазяйку. Спершу вона, раптово втративши сміливість, просто дивилася на нього, а потім в безвиході опустила голову, так нічого й не сказавши.

— Я не знаю, чи варто мені це продовжувати, адже моє серце теж живе, і воно не зможе вічно таке терпіти… — тихо мовив Евол, після чого його висока постать швидко залишила їхню кімнату.

— Нез, що тут сталося? — Ліля, увійшовши до приміщення, стурбовано глянула на сестру.

— Нічого... — сухо відповіла старша Фрінке.

— Тоді чому Евол, якого я щойно зустріла, був таким… Засмученим? Чи навіть… Розлюченим? — Ліля сіла на своє ліжко й відклала предмети особистої гігієни на тумбочку, зібравшись слухати.

— Не знаю, що це з ним… — неохоче сказала Неза, почавши переодягатися.

— Ти знову зачепила його почуття? — запитання прозвучало, як постріл, змусивши старшу сестру здригнутися.

— Забудь, — видихнула Неза, взявши з собою потрібне для ванни приладдя і подавшись до виходу. Та не встигла вона дійти, як двері відчинилися і поріг переступив той самий рославий ельф, який минулої ночі ввірвався до їхньої кімнати.

Зрілий парубок був одягнений у чорний камзол на короткий рукав зі срібними нитками, який мав лише один застебнутий ґудзик, і такого ж кольору штани. Чомусь під камзолом більше нічого не було, тому дівчата мали нагоду зауважити добре окреслені мускули торсу і грудей. Сонячно-жовті очі швидко оглянули дівочі покої і миттєво примружились. До підборіддя, яке було поголонем, він приклав долоню й довгими пальцями почав легенько постукувати по своїх тонких губах, обдумуючи щось.

Через короткий час вузькі й густі виразні брови новоприбулого повільно поповзли догори, а сам він підійшов до трохи зляканої Лілі, оминувши здивовану Незу, і почав першу цікаво оглядати.

— Ей, вона тобі не експонат у музеї, щоб на неї витріщатися, — нервово зауважила Неза, розвернувшись до них, а незваний гість, почувши її слова, лише краєм ока дивно на неї зиркнув.

— Що в-ви хотіли? — видавши хвилювання через заїкання, мовила Ліля і відійшла на кілька кроків від гостровухого, оскільки їй здавалося, що відстань між ними була надто малою.

Джет несподівано підійшов ще ближче, через що величезна різниця в їхньому зрості стала ще краще відчуватися, поклав свої широкі долоні на її тендітні плечі й сказав:

— Ти знаєш Шарлотту?

Через це дивне й зовсім не очікуване запитання в рожевій голові відразу промайнули кадри знайомства зі згаданою ним знатною дівчиною.

«Він її знає теж?».

Не маючи гадки, що й казати, молодша Фрінке почала перестрашено хапати ротом повітря.

— Говори, — серйозно попросив він, заглянувши у її розгублені сірі очі.

— Я… ем… — розгублено почала Ліля, відвівши стривожений погляд вбік.

— Ліль, про кого він говорить? — Неза нерозуміюче глипнула на молодшу сестру, на що та лише боязно закліпала.