РОЗДІЛ 17. Пошуки коханої і Як усе було насправді

— І що?.. Вона просто пішла? Ти бодай щось ще їй сказав? Нефе, будь ласка, говори... — вже який час просив Ел, стривожено сидівши на лавці біля друга, який ніяк не хотів говорити. Очі останнього були наповнені слізьми, а сам він тремтів, час від часу схлипуючи.

— Вон-на спитала «хто ви?»... А після… після цього я більше н-не міг нічого сказати... — Неф приречено схилився, взявшись руками за голову. Елеазар нервово прикусив нижню губу і стиснув кулак. Пізніше обережно поплескав його по плечі, перед тим важко видихнувши.

— Це все, що вона сказала?..

— Ні… Спершу вона подум-мала, що я шукаю роботу… але коли зрозуміла, що помилилася, то запропон-нувала допомогу. При тому зауважила, що… вона незряча… У неї якась пов'язка на оч-чах, розумієш?.. Якась пов'язка, трясця!.. Я зміг лише вимовит-ти її ім'я, приклавши долоню до її щоки… тоді всім тілом пройшовся такий гострий б-біль, наче тисячі голок прокололи тебе всі на раз… Певно, то було прокляття… Потім вона спитал-ла, чи ми знайомі, а я… не зміг стрим-мати сльози... — хлопець шморгнув носом і поспішив рукавом сорочки витерти черговий струмочок сліз. — Потім її раптом забрала якась... із русалок... А я стояв у ступорі… Але… Елеазаре, Еллі… плакала… вона заплакала, розумієш?..

Погляд Ела наповнився невимовним співчуттям і жалем, поки він спостерігав за Нефом. Він знову важко зітхнув. Пізніше ще кілька разів поплескав Нефа по спині й повільно підвівся. Видно, похід до королівського подружжя відкладається. Хоча таким темпами не факт, що він взагалі відбудеться...

— Ми спробуємо її знайти, поки вона ще далеко не пішла. Тоді й дізнаємося, що з нею сталося, — почав Елеазар, зупинившись перед стривоженими товаришами, Неф подивився на нього здивованими заплаканими очима. — Ліля, Орігам і Айнер будуть в одній групі. Ви підете на захід, — щойно назване тріо невпевнено кивнуло. — Наступна група буде включати Ріну, Меліну й Евола. Я думаю, що буде непогано, якщо ви підете в протилежний від них бік. Перевірите там всі будівлі, які тільки зможете, — хлопець вказав пальцем у потрібний бік, після чого Рінина група кивнула. — А останньою буде моя група, яка складатиметься з Нези, Даніеля і мене, відповідно. 

— Що? Але... — хотіла запротестувати Неза.

— Жодних «але». Зустрічаємося на цьому ж місці приблизно о дев'ятій годині, якщо до цього часу не знайдемо Еллі. Мері буде тут, разом з Нефом. Так-с… Якщо хтось із вас побачить Еллі (її малюнок ви вже бачили), то зразу старайтеся затримати, але не лякайте, і повідомляйте іншим. Отже, думаю, всім все зрозуміло. Якщо це так, тоді – вперед! — парубок заохочувально полеснув у долоні і, гукнувши за собою свою групу, попрямував у потрібному їм напрямку. Інші ж пішли трошки пізніше, тому що вирішили спершу повтішати Нефа.

— Сподіваюсь, ви її знайдéте і до нього приведете. Але все ж не лише в цьому полягає суть завдання. Досі невідомо, хто вчинив таке їм двом карання. Друзі, я вже нагляну за ним. А ви, прошу, розберіться із цим. Успіхів вам! І не піддавайтесь жодним сумнівам! — підбадьорила їх Мері, коли вони вже йшли.

— Звичайно, Мері. Не хвилюйся. Сподіваюсь, все буде гаразд... — невпевнено мовила Ріна, після чого дві групи розійшлися, щоб якнайшвидше знайти Еллі.

Повільно підходила восьма година. Вся природа поступово прокидалася від нічної сплячки, а сонце вже освітлювало землю, якоюсь мірою захищаючи всіх від прохолодного вітру, який був звичним явищем у цих краях. Майже половина жителів міста вже мала відвернену увагу від своїх буденних справ запитаннями про те, чи не бачили вони таку дівчину як Еллі. 

Всі три групи старанно шукали русалку в тих місцях, в яких вона могла бути. Зазирали до магазинів, кафешок, кіосків, бібліотек, ресторанів і різних бутиків. Це, напевно, робило їх трохи божевільними в очах перехожих, та вони намагалися не звертати на це уваги. Друзі справді дуже прагнули, як Елеазар сказав, затримати Еллі, але протягом вже цілої години не могли знайти бодай якусь зачіпку.

— Можливо, вона тут ходила просто у якихось справах? А тепер сіла в карету й поїхала. Ми ж не знаємо… — несміливо припускала Меліна, коли Рінина група в черговий раз безрезультатно обшукала один з музеїв.

— Можливо, ти маєш рацію, — збентежено почала молодша Гіфгорн. — Але ми не можемо бути в цьому впевнені. Тому, поки що, нам потрібно докласти всіх можливих зусиль, щоб відшукати її. Якщо вона тут справді є, звичайно... Інші групи ще її не знайшли, адже ніхто ще не повідомляв про це… — хоч вона і була досить сумною, але по ній було видно, що здаватися Ріна ніяк не хотіла. Приклавши руку до підборіддя, дівчина замислилася над тим, куди їм піти далі, можливо, варто ще розділитися.

З коротких роздумів її вивело несподіване тремтіння папірусу, який був у сумочці. Дівчина швидко витягнула його звідтам і з поспіхом розгорнула. На старовинному папері намалювалося погруддя Елеазара.

— Ріно, моя група вже знайшла Еллі. Будь ласка, розкажи про це іншим і всі разом ідіть до того місця, в якому ми повинні зустрітися. Гаразд?

— Так!

— Тоді кінець зв'язку.

Перш ніж дві інші групи зрозуміли, де знаходяться, і прийшли (радше, прибігли) до того ж місця, минуло приблизно хвилин двадцять. Ріна, Меліна, Евол, Ліля, Орігам і Айнер примчали всі захекані й стривожені. Але коли прийшли, то зауважили, що Елеазарової групи, яка знайшла Еллі, ще немає. Їх це не на жарт насторожило, але, незважаючи на це, вони вирішили спокійно почекати їх там.

Мері, як і обіцяла, весь цей час була з Нефом. Але зараз вони сиділи не вдвох. З іншого боку від принца сиділа струнка дівчина зі шкірою кольору попелу і з густим ціановим волоссям, яке торкалося пояса і запліталося у лише йому відому зачіску. 

Коли вічі молодиці, які не мали райдужної оболонки, а просто світилися біло-блакитним (подібно до Мері), зауважили щойно прибулих товаришів Нефа, вона піднялася, неспішно поправила блакитну сукню, що сягала колін, і схилилася у легкому поклоні.

— Вітаю. Щиро дякую вам, що дбаєте про мого старшого брата. Дозвольте відрекомендувався, я Селéйна Акваріон – принцеса королівства світлих русалок.