РОЗДІЛ 15. Бісовий ранок і Неочікуване зізнання

Зранку Неза прокинулася в не дуже зручному положенні: міцно обійнявши її за живіт, з нею спав Евол, одягнений лише в одній спальні штани.

«Трясця собаче, що ж робиться?» – відразу знервувалась вона, намагаючись тихо відчепити його від себе, адже припускала, що година рання, тому Елеазар ще спить. А отже, кричати на нахабу було не найкращим варіантом. Раптом Евол розплющив очі, понеже, напевно, вдавав, що спить, і подивився на Незу.

— Ах ти! — прошипіла дівчина, намагаючись зробити це якнайтихіше.

— Щось не так? — він з лисячою посмішкою заплющив карі очі.

— Звичайно! Ти якого біса спиш у моїм ліжку??

— Самому холодно, — відказав коротко, немов надувся при тому.

— Ах, он як... А до Елеазара чому не пішов? — нервово запитала.

— Біля нього місця мало, а тут більше, — вагомий аргумент.

— А може, ти вдівся б краще, аби холодно не було?! Ану пішов геть звідси! Я не посмію таке терпіти!

— Пф-ф... Мені все одно, що ти смієш, а що не смієш терпіти. Я не збираюся нікуди йти. Я хочу тут спати, значить буду.

— Ти подиви, яке воно вредне! Я сказала: «пішов геть»! — Неза на перший раз легко стукнула його по голові рукою, після чого хлопець різко подивився на неї і, звільнивши її зі своїх міцних обіймів, підвівся. Вона повільно поправила спальну сорочку і насторожилась.

— А ви, пані, я бачу, собі щось зайве дозволили, — схриплим в одну мить голосом мовив він, оцінивши цікавим поглядам всі параметри її тіла.

— Що? Зайве дозволила? Це хто ще тут собі зайве дозволяє! Та й хіба це не норма в нас? — дещо розгублено не зрозуміла Неза.

— Ні – тепер вже не норма, — аж надто серйозно сказав Евол, наблизившись до її лиця.

— Чого б це раптом? Відсунься від мене... Чи ти досі не розумієш, що таке особистий простір?! — тихо гаркнула недавня полонена і, впершись долонями в його напружені груди, постаралась відіпхати від себе.

— Що ти робиш? — запитав хлопець, насмішкувато спостерігаючи за її марними намаганнями.

— Як «що»? Намагаюся позбутися тебе. Йди геть!

— М-м-м... А що будеш робити, якщо я зроблю так? — підло поцікавився Евол і в наступну мить швидко забрав її руки і розмістив їх у неї над головою, знерухомивши однією своєю рукою і поваливши дівчину на ліжко так, що також знерухомив її ноги.

— Що… що ти робиш?! Відпусти негайно! — шоковано намагалася пручатися вона, потрохи червоніючи під його задоволеним поглядом.

— Не така ти вже й сильна, правда ж? — цікаво спитав він, переможно посміхнувшись. «Коли я серйозний», – додав подумки, прикусивши губу.

— Гад! А що, якщо Елеазар з-зараз прокинеться?

— Та нічого страшного не буде, не бійся. А ти, я почув, щойно заїкнулася?

Неза лише нервово цокнула язиком.

— Відпусти мене!

— Не хочу. Ти ніяк не можеш зрозуміти, що я з тобою не бавлюся, а що налаштований цілком серйозно! Як ще я повинен тобі це доводити?! — пошепки крикнув він, стиснувши її руки міцніше, що старша Фрінке аж трохи скривилась від тієї сили.

— Не знаю... Але точно не так, як зараз... — розгубилась вона, несподівано приречено і налякано дивлячись на нього.

— Можливо, тебе на побачення покликати? Хоча зараз воно буде не в тему. А що, тобі такі нахабні хлопці, як я зараз, не подобаються? — серйозно запитав Евол, ближче присунувшись до неї.

— Не подобаються... Ти лише зараз це зрозумів? — дівчина повернула голову вбік, далі червоніючи.

— Як шкода... А можна я зроблю отак? — риторично запитав він, після чого повільно провів гарячим язиком по Незиній вилиці, одночасно обпікаючи її жарким диханням. Остання здригнулася від таких неочікуваних дій і зачала пекти раків. Внизу живота і в районі сонячного сплетіння з'явилося якесь дивне відчуття, яке їй було зовсім невідомим. Вона спробувала не звертати на нього увагу і постаралася відвернутися від Евола, швидко закрутивши головою.

«Дідько! Що цей йолоп собі дозволяє?! І чому я ніяк не можу вибратися?! Та й чому так страшно стало? І якого біса він такий сильний?! Ще й заслинявив! Аргх!» – подумки скиглила Неза, безпорадно намагаючись звільнити хоча б якусь частину свого тіла. Задоволений її розгубленістю хлопець почав запускати вільну руку під її сорочку і був готовий продовжувати далі, але збоку, недалеко від них, демонстративною кашлянули.

— І довго ви збираєтесь цим займатися? — після кашлю почулося цікаве запитання. В проході стояв Елеазар і здивовано спостерігав за парочкою, схрестивши руки на грудях. Зауваживши його, Евол нервово видихнув і повільно звільнив Незу від себе. А та, зі свого боку, швидко поспішила витерти щойно «постраждалу» вилицю і поправити спальну сорочку. — Пробачте, звичайно, що перервав, але ну ж бо потрохи збиратися в дорогу. Вже десята ранку. Можливо, будемо згодом вирушати. А я поки що піду поговорю з Нефом щодо цього всього, — повідомив він, після чого розвернувся і вийшов з кімнати.

«Йой! Пощастило ж мені зазнати такого фіаско! Особливо перед ним! Я думала, що той Елеазар ще спить! Хоча, насправді, навіть добре, що він з'явився. А то не знаю, що той дурень міг далі зробити. Ще бракувало того, щоб він мене поцілував! Це ж домагання! Ну, грім його побий, я тому Еволу ще покажу! Взагалі знахабнів!» – обурювалась Неза, піднімаючись і чітким кроком ідучи до ванної, як раптом головний герой недавніх думок схопив її за руку.

— Можливо, продовжимо розпочате? — запитав він, усміхнувшись і нахабно притиснувши її до себе.

— Та щоб тебе! — гаркнула вона і швидко вирвалася, пхнувши його в ногу. Хлопець похитнувся, ледь не впавши, і скривився.

— Ого…

— Може бути й не «ого», якщо ще раз під ногу попадеш, — пригрозила Неза, вказавши стопою на місце між його ногами. Тоді фиркнула, розвернулася і нарешті пішла до ванни.

А от у Лілі ранок видався набагато спокійнішим. Трохи невиспана дівчина піднялася з ліжка в десятій, поки Ріни й Орігама вже не було. Розібравшись із усіма ранніми процедурами, вона вирішила теж не затримуватися тут надовго.