РОЗДІЛ 14. Трагічна історія портьє і Зміна курсу подорожі

Всі присутні провели щойно зниклого портьє прошитими тривогою поглядами. Пізніше, оговтавшись, повільно підійшли до реєстраційної стійки, за якою стояв Грегор, спокійно поправляючи зім'ятий комір білої сорочки.

— Грегоре, що це з ним? Що ти йому такого наговорив? Це стосується Еллі? — дещо невтямно спитав Елеазар, бентежно зиркнувши то на демона, то в той коридор, що недавно «проковтнув» Нефа. Адміністратор нервово зітхнув.

— Насправді… Виявляється, Еллі жива. Вона зараз в королівстві світлих русалок, мені про це повідомив пан Леонард, радник короля, що приходив до Нефа рік тому. Добре, що його в ту мить не було в готелі. Я спершу теж не повірив, але Леонард сказав, що тоді виникла помилка, що переплутали з кимось… Він додатково показав мені її малюнок і запитав, чи це вона. А на папірусі справді була Еллі! Чесно кажучи, мене це так розізлило. І ти знаєш, чому... — він із болем зімкнув повіки і стиснув губи. — Пізніше, коли пан Леонард пішов, я заспокоївся і вирішив не гаяти часу, тож покликав Нефа, щоб розказати йому цю новину. Але він, як бачиш, не збирається мені вірити... я його розумію.

— Сім Братів… Це дійсно правда?.. Грегоре, Еллі справді жива?? — Ел вражено вперся руками у стійку, вп'явши у співрозмовника здивовані блакитні вічі.

— Так. Пан Леонард показав мені емблему короля в знак того, що каже правду. Казав обов'язково повідомити про це Нефу, — Грегор трохи сконфужено обвів позіром інтер'єр приміщення і спинився на спантеличеному обличчі Елеазара. — Я думаю, що ти повинен переконати Нефа, аби він знову пішов на її пошуки... Знаєш же, що він після того випадку шукав її цілих сім років, а потім, рік тому, дізнався, що вона померла, і зовсім зневірився. А тут раптом приходять і кажуть, що вона насправді жива. Ха! Я б теж їх вважав за божевільних! Не дивно, що Неф теж не може в це повірити…

Ел замислився, стиснувши пальцями стільницю стійки, а невдовзі звів на Грегора стривожені вічі.

— Слухай, я давно хотів дізнатися: чому для того, аби повідомити це Нефу, і зараз, і тоді приходив аж радник самого короля? Невже Еллі мала… — він не встиг договорити, бо Ліля з осторогою влізла у розмову:

— Пробачте, будь ласка, а що, власне, сталося? Про кого ви?

Елеазар і Грегор спочатку глянули на неї, тоді на інших, на лицях яких теж вималювалося нерозуміння, а потім перезирнулися між собою.

— Що ж, раз уже руки Братів так склалися, що ви зараз тут, то, швидше за все, теж братимете в цьому участь. А отже маєте дізнатися, про що ми тут говорили... — мовив завідуючий, вийшовши з-за реєстраційної стійки і вмостившись на одному з диванів, які були в холі. Інші стривожено повсідалися або навпроти, або біля нього, щоб уважно вислухати те, що їм мав розповісти Грегор.
 

*****

Нефу було двадцять два, коли його на вокзалі потривожила тендітна Елеонóра, вперше опинившись у місті і бажаючи розібратися у мапі. Дівчина була щаслива, побачивши представника своєї раси, її ніжно-фіолетові очі світилися захопленням і невимовною добротою, що зразу полонило Нефа.

Коли, отримавши потрібну інформацію, вродлива незнайомка поквапилася в потрібному їй напрямку, хлопець не зміг її відпустити. Через кілька кроків наздогнав, обережно схопив за руку і завмер, тільки-но їхні погляди зустрілися. Справді, така гарна, за своєю красою вона, певно, могла обійти навіть принцесу світлих русалок.

Але і дівчину зовнішність Нефа притягнула, немов ніколи не бачила, живучи в Акваріонесі, таких симпатичних молодиків. Можливо, це було кохання з першого погляду, в яке мало хто вірить, а можливо, просто доля, якої не відбулось би, якби Неф не побіг за Еллі.

Познайомившись, вони кілька годин просиділи в дешевій забігайлівці, розмовляючи про все на світі і ні про що одночасно, поміж тим дізнаючись багато одне про одного.

А потім… ще кілька таких зустрічей, посиденьок, прогулянок – і в їхніх серцях уже палало кохання. Ніхто з них не знав, у кого першого воно зародилося. Проте, зрозумівши свої почуття, ні він, ні вона ніяк не наважувалися розповісти про них.

Одного разу їх змусив це зробити випадок, коли Еллі повинна була їхати до хворої бабусі на цілий рік. Вона була сиротою, тому за часи її дитинства про неї піклувалася бабця. Старенька говорила, що якщо в онучки є справи, то вона може зараз не їхати. Але дівчина запевняла, що вона обов'язково приїде до неї.

Наступної зустрічі Еллі розповіла цю новину Нефу, який вже радісно хотів запросити її на чергову прогулянку парком. Хлопця дуже розчарували і засмутили сказані нею слова, але він цього не показав, а просто, ховаючи за посмішкою жаль, сказав, що вона повинна їхати, адже її бабуся, певно, зараз дуже потребує її допомоги. Дівчині стало боляче від того, що його взагалі не засмутили її слова, і тому подумала, що йому зовсім байдуже, поїде вона чи ні.

Попрощавшись із невідкритими серцями, молоді люди розійшлися. А немає нічого гіршого, ніж несказані слова кохання на прощання. Неф ще довго стояв на пероні і сумно дивився вслід зниклому потягу, в якому була Еллі. Він кляв себе за те, що так і не сказав їй тих найголовніших слів.

А дівчина, зі свого боку, всю дорогу не могла зупинити гірких сліз, які ніяк не припиняли котитися з очей. Під час прощання вона з усієї сили намагалася їх стримати, тому, коли потяг рушив, вони просто вилилися назовні, немов прорвали дамбу. Вона знала, що ніколи не забуде його і що обов'язково скаже йому про свої почуття, коли побачить знову. Еллі було невідомо, чи забуде він її, чи ні, але вона точно це йому скаже. Скаже, що кохає його всією душею і серцем. Скаже, що не може жити без його доброї усмішки і без його теплих і таких рідних обіймів.

А Неф дав собі таку ж клятву. Хлопець також не знав, чи знайде вона когось іншого, чи буде його пам'ятати. Але, попри все це, він хотів завжди бути поруч з коханою і ніколи не відпускати її ніжну руку.

Цілий рік вони не спілкувалися, адже в місці, куди відправилася Еллі, папірус не міг нормально підтримувати зв'язок. В той час кожен з них мав свої справи, але все одно згадував про своє кохання, на яке посмів так необдумано заплющити очі.