~1~

Двоє молодих парубків йшли нічним лісом, освітлюючи  шлях променями ліхтариків. Та це їм не надто допомагало, і раз по раз, то один то інший спотикались об коріння дерев і сухі гілки. Парубки щось уважно шукали, вихоплюючи з темряви тонкими променями світла стовбури дерев і кущі.

— А ти впевнений що це сьогодні? – запитав один з парубків, високий і худорлявий, одягнений в подерті, за останньою модою, джинси, і чорну толстовку.

— А коли як не сьогодні? – роздратовано перепитав його друг, трохи нижчий, широкоплечий парубок в спортивній куртці і чорних штанах. – Ти взагалі на календар дивився? Сьогодні Івана купала, і тільки в цей день цвіте папороть.

— Та знаю я, – не менш роздратовано відповів товариш, відмахуючись від надокучливого комара, що літав перед самим обличчям, – просто ми вже бродимо цим клятим лісом дві години, і ще й натяку на квітку не було.

— Макар, ти як мала дитина, от чесно. Думаєш якби квітку папороті було так легко знайти вона б була досі тільки легендою? – насмішкувато запитав широкоплечий.

— Зате ти в нас Андрій-всезнайка, так? – образився Макар, – хто тобі взагалі розповів про цвіт папороті? Хто вирахував що квітка має зацвісти саме в цьому лісі?

— От і не скигли, сам привів нас в цей ліс! – Відрубав Андрій, на що в Макара не було що заперечити.

Андрій хотів ще щось сказати, та раптом почув хрускіт сухих гілок. Парубок зупинився і жестом вказав товаришу напрямок, куди вони одразу спрямували свої ліхтарики. Та окрім малинових кущів вони нічого не виявили, і вже хотіли продовжити пошуки, та повернувшись побачили перед собою прекрасну дівчину.

Незнайомка була неймовірно вродлива, з гладенькою, неначе відполірованою шкірою, довгим розпущеним волоссям, що сягало здається самої землі, і було темне як сама ніч. Зодягнена дівчина була в просту довгу сорочку, яка під променями ліхтариків ставала неначе прозора. На витонченому обличчі незнайомки загравала зваблива посмішка, а темні очі пускали бісики.

Дівчина стала задкувати і продовжуючи ніжно посміхатись, поманила їх за собою, все дальше заглиблюючись в густий ліс. Лісом, неначе луною, розносився мелодійний сміх красуні. Цей сміх неначе заворожував, плутав думки, залишаючи одне бажання, тваринну хіть. Парубки були готові йти хоч на край світу за красунею, навіть не задумуючись над тим що роблять.

За кілька хвилин лісова красуня вивела їх на галявину, освітлену яскравим світлом повного місяця, і зникла, неначе й не було тут дівчини. Хлопці стали оглядатись в пошуках красуні, вертіли головами на всі боки, та ніде її не було видно. Раптом позаду них почувся дзвінкий сміх, на звук якого парубки одразу обернулись, але нікого не побачили. Сміх знову пролунав позаду, тоді справа, зліва, і вже за мить здавалось що сміх лунає з усіх куточків галявини. А тоді появились вони, прекрасні звабливі німфи. Всього їх було семеро, всі як одна стрункі, високі, з довжелезними косами темного волосся, і всі в напівпрозорих довгих сорочках, що майже не приховували звабливі принади дівчат.

Красуні радісно сміялись, і неначе пожирали парубків очима, чим ще більше збуджували їх. Вони рухались в дивному танку, довкола парубків, все більше заворожуючи їх і позбавляючи волі. Поступово дівчата стали стискати своє коло, стали погладжувати парубків, торкатись рук, обличчя, і Макар з Андрієм навіть не помітили, як їх стали роздягати. Одяг просто летів на різні сторони, поки дівчата не припиняючи свій танок зривали його.

От одна з дівчат стала уважно оглядати руку Андрія, ще вдень він невдало впав і поранився, та рана була не глибока тож Андрій просто перев’язав її бинтом. Та як тільки дівчина зірвала пов’язку всі семеро красунь як по команді повернули голови до Андрія, і обступили його, облишивши Макара.

Всі разом красуні накинулись на Андрія, повність приховавши його своїми тілами. Макар, залишений у спокої нарешті прийшов до тями, виведений з трансу дивними звуками, неначе рвалась тканина, а потім хтось її жував. Та ці звуки супроводжували також задоволені стогони дівчат.

— Ей так не чесно, ви про мене забули, – промовив Макар рішуче підходячи до місця оргії, як йому здалося, і торкнувся плеча однієї з красунь.

Та на парубка піднялися налиті кров’ю червоні очі, ще недавно красиве обличчя було перекошене, а з рота стирчали гострі закривавлені зуби, кров стікала по підборіддю істоти. Відсахнувшись Макар перечепився через щось і впав, з жахом побачивши що перечепився через закривавлену ногу друга, що самітно лежала осторонь. Крик застряг в горлі парубка, стримуваний лише єдиною думкою, якщо він закричить зараз то, ці потвори звернуть увагу на нього.  Відповзаючи по сирій землі подалі Макар не міг відвести погляду від місця де семеро чудовиськ рвали на шматки його друга, із задоволенням пожирають свіжу людську плоть.

Піднявшись на нетривкі ноги, змусивши зусиллям волі рухатись тіло, парубок відвернувся від монстрів з їх жахливою трапезою і спочатку повільно, та поступово все швидше став бігти. Макар не розбирав дороги, просто біг якомога далі, зовсім не зважаючи на гілки дерев і колючки на кущах, що дряпали його до крові. Відбіг він зовсім недалеко від галявини, коли відчув різкий пекучий біль у нозі, аж спіткнувся, впавши у вогке холодне опале листя. Поглянувши на ногу Макар побачив кров, і сліди від кігтів, а зовсім поруч стояла одна з тих потвор, шкірячись в жахливій посмішці. Вмить істота знову стала прекрасною дівою, з неземною вродою, і вказала на парубка рукою. Одразу, неначе виникла з повітря, появилась міцна, гнучка лоза, що скувала руки і ноги Макар так, що не було можливості поворухнутись. Почувся дзвінкий спів, що ще недавно заворожував, та зараз накотив на парубка хвилею жаху.