Глава третя: Непрошена гостя

 Прилаштувавши Круга, Маша вийшла з під'їзду. Не зважаючи на те що сталося, у квартирі дитинства ночувати не хотіла. Йдучи по освітленій ліхтарями і фарами проїжджаючих авто вулиці, дівчина думала куди б податися.

 До дому вона не хотіла йти, хоча розуміла що треба спокійно, на холодну голову, поговорити з Арнольдом. Але не могла цього зробити. Не було в Маші відповідей, на ті питання якi він поставить. 

 В неї була власна  однокімнатна квартира. За неї вона якраз закінчила виплачувати іпотеку, з перших гонорарів "З Ж Б". Коли в житті дівчини було все добре, вона не задумувалась про неї. Хоча пропозиції купівлі, чи оренди, надходили з завидною регулярністю. Але йти в холодну, темну квартиру, де ніхто не чекає якось не хотілося. По тій же причині  відпадав офіс, де можна було переночувати. Лікарня навіть не розглядалася. Від недавніх пір її просто нудило від запаху ліків. 

 Йдучи, по тьмяно освітленій вуличними ліхтарями вулиці, дихаючи прохолодним нічним повітрям, дівчина прийняла рішення.

 Таксі зупинилося біля лісопосадки. 

- Слухайте панночка - сказав таксист, молодий хлопець злегка за двадцять, приймаючи свою денну виручку ,по нічному тарифові, з рук клієнтки - може вас все-таки до місця довести. Десяток кілометрів відмахали, що тут вже лишилось. 

- Та ні , дякую. Я пройдуся . 

 Але дуже скоро Маша Нерест пошкодувала про свою самовпевненість. Минулого разу, коли вона тут була, лісопосадка їй здалася кущиком. Думала пройдеться по нічній дорозі, думки більш менш в норму приведе. Знову ж таки, треба було придумати, як пояснити чого вона за північ приперлася. I задумавшись, чи пропустила поворот на стежини, чи в світлі ліхтарика з телефону не туди звернула, але вийшла не там де хотіла. 

 I ось зараз, йдучи по ледь освітленій тропинці , мимо хрестів і надгробків, Маша відчувала себе як героїня улюблених фільмів Арнольда.

- I треба ж було такою упертою вродитися. - лаяла себе дівчина - Проїхала б прямо під дім. Ну на місці щось би вигадала. Так ні , пройтися захотілося. Тепер як би яка нечисть чого доброго не вискочила. 

 I тут же, в голові виплили картини з упирями, перевертнями і іншими улюбленими героями Арнольда Лахновского. Маша тряхнула головою, марно намагаючись відігнати прилипши образи. Прискорившись, перейшовши ледь чи не набіг, дівчина буквально вилетіла з території кладовища. 

 Зігнувшись Маша важко дихала, фактично хрипіла. 

- I скільки ж казала "Понови пробіжки, не лінуйся". Так ні, в ліжечку хотілося зайву годинку поніжитися. Ну от і повалялася, що тепер дихалка ні куди не годиться - лаяла себе дівчина, за ранкову лінь. 

 Перевівши подих, Маша Нерест почула якісь звуки. Ще до пуття не розуміючи що до чого, але шум бiля кладовища насторожував. Проте прислухавшись, вона посміхнулася. Шум був зовсім іншого порядку. 

 Дівчина, проганяючи прямо валом поваливши кадри з улюблених фільмів  Арнольда, підходило до будинку своєї подруги. На новосілля, будучи уже під градусом (на той момент "сухий закон" ще не діяв) вона прямо заявила що одиноко стоячий в лісопосадці дім, біля цвинтаря, це просто ідеальна декорація для фільмів жахів.

 Цей, і пара подібних не зручних моментів, були одними з причин радикальних мір у відношенні спиртного. Добре що подруга не образилася, а гості сприйняли за, в принципі доречний, "чорний гумор".  

 По вузькій, темній стежині, підcкочуючи від кожного звука, подумки проклинаючи свого, як мінімум поки що, нареченого  за захоплення світом жахів, Маша Нерест все-таки дійшла до будинку. I тільки перед хвірткою, бачучi темні вікна, до неї в голову прийшла думка, що можливо вони сплять в таку годину. Дістав телефон, вона зателефонувала. 

- Хелов - пролунало в слухавці. 

 Маша перейшла на англійську мову. 

- Алло Абi, це я, Маша.  Впізнала? 

- А чого тебе впізнавати? В мене твій номер збережено. 

- А ну так. Слухай Абі, пустиш переночувати. Я вже біля твого дому. 

- Тобто, якщо я раптом скажу "ні" - повисла коротка пауза - то ти що назад, в нуль двадцять,  до Києва поїдеш? Звісно пушу. Але доведеться почекати. Ми зараз не в дома. 

- Ви що, в село на дискотеку рвонули? - запитала Маша, про себе благаючи, щоб вони не розминулися. 

- Типу того. Ми скоро будемо. 

 Аби зігрітися, в дещо прохолодну ніч, незвана гостя почала проходжуватися в зад в перед. Роблячи десятий свій маневр вона побачила парочку на яку очікувала . Правда вони йшли не з боку села, а з боку кладовища. Що дуже здивувало Машу. Після привітань зайшли в середину. 

- Ну ви звісно знайшли місце. Ну ніякої у вас поваги до мертвих - підколола дівчина подругу, коли вона зняла куртку, і стало видно задом на перед натягнуту майку. Взагалі прокололись вони далi нікуди. Покривало, по дитячому за спиною заховане її хлопцем. Але найголовніше було їхні дурнувато - збентежені обличчя. 

- Ох зашарiлися як.

- Слухай Маша - взяв слово хлопець -  годі вже Абi в фарбу вганяти. Проходь на кухню. 

 Заварили чаю, почали розмову. 

- От ніяк не візьму в голову - вам тут не страшно ? Серед мерців живете.

- Машо, я вже тобі пояснювала, в нас в Британії це самий шик. Старовинні роди навмисно селяться біля кладовищ. Така мода - втомлено відповіла господиня. 

- А ти Аркадій? - запитала вона в хлопця. 

- Ну а що мені. Абі добре - він обняв свою дівчину - і я щасливий. До того ж  - кивок на вид хрестів з вікна - тут сусіди тихі. 

 Маша ледь не похлинулася чаєм. 

- Але знаєш що подруго ? Ти тут давай нам зуби не заговорюй. Як у вас там з Арнольдом? - перейшов він до справи, за що відразу отримав ліктем в бік, від своєї обраниці. 

- Та ти в мене просто природжений дипломат. - прошипіла крізь зуби Абагейл, бачачи як знітилася гостя. 

- Та нічого Абі. У нас все складно. Я розумію що звалилася вам як сніг на голову,  і перехожу всі межі. Але можна у вас пожити деякий час? До поки ми якось наші питання не розрулимо.