У середу мені запропонували зірвати весілля, на яке мене навіть не запрошували.
Чоловік говорив пошепки й почав із питання, чи точно ніхто не почує нашої розмови. Я саме відмикала кабінет, тримаючи телефон плечем, а пакунок із папером для принтера — коліном. Папір вислизнув, ударився об підлогу й розсипався біля порога.
— Алло? Ви тут? — стривожився чоловік.
— Тут. Щось упало, це не у вас.
— А, добре. Бо я думав, ви вже почали.
— Що почала?
— Ну... зривати.
Мені знадобилося кілька секунд, щоб зрозуміти, про що він. Напередодні після довгої повітряної тривоги я пізно повернулася від Тамари Василівни, потім ще варила гречку, а вночі знову довелося спускатися в укриття. Сніданок обмежився печивом, яке так і не вдалося розмочити вчора, і двома ковтками чаю. У такому стані вести переговори з людиною, яка очікує негайного зриву невідомого весілля, було ризиковано.
Я поставила сумку на стілець, підняла папір і попросила співрозмовника пояснити, звідки він про нас дізнався.
— Мені Галина Левицька переслала. Ну, не особисто. В групі чоловіків із нашого кооперативу хтось її допис кинув. Ви ж весілля скасовуєте?
— Я допомагаю людям домовлятися, якщо вони самі цього хочуть. А про чуже весілля мені поки нічого невідомо.
Чоловік пожвавішав. Виявилося, що в його молодшого брата навесні заплановане весілля. Майбутня невістка хоче невелике свято, брат погоджується, але їхня мати вже знайшла залу й складає список гостей. Поки що це звучало знайомо.
— От я й подумав, — довірливо сказав він, — може, ви мамі подзвоните? Скажете, що залу закрили. Ну, на ремонт. Щоб я не втручався.
Я присіла на край стільця, де лежала сумка, й боляче натиснулася на ключі.
— Ні. Брехати вашій матері про ремонт ресторану я не буду.
Він засмутився, але не надто.
— А самі молоді можуть до вас звернутися?
— Якщо захочуть, звичайно.
— Добре. Я їм скажу. Тільки ви мамі не кажіть, що я дзвонив.
Ми попрощалися. Я поклала телефон і виявила, що сиджу на власному гаманці. Вибрала його з-під себе, поставила чайник і тільки тоді відкрила повідомлення від Марини, яке прийшло ще о сьомій ранку.
«ОЛЮ. ТИ ВЖЕ БАЧИЛА?»
Нижче було посилання.
На фотографії Галя Левицька стояла перед столом із квітами в ресторані «Вересень» і тримала мікрофон. Збоку виднівся Борис із баяном, а на задньому плані — я, з папкою в руках і виразом обличчя людини, яка побачила рахунок за опалення за весь будинок.
Над фотографією був великий допис:
**«ВЕСІЛЛЯ СКАСОВАНО! УСІ ЩАСЛИВІ!»**
Далі йшло захоплене оповідання про нашу суботу. Галя хвалила молодят, ресторан, кухню, музику, Бориса, свій виступ і, між іншим, агентство «ВИБАЧТЕ», де працює «чудова дівчина Ольга, яка за кілька годин зупиняє будь-яке весілля без сліз і скандалів». Наприкінці вона радила звертатися до нас усім, у кого родичі вже замовили свято, а ви ще не вирішили, чи воно вам потрібне.
Прочитавши все двічі, я зачепилася за «без сліз». Особливо сподобалося «без сліз». Настя в суботу плакала, її мати плакала, а я, здається, могла б теж, якби не забула пообідати.
Під дописом було кілька десятків реакцій і коментарі. Один чоловік питав, чи можна скасувати замовлений ресторан, якщо за нього вже внесли завдаток. Жінка з фото профілю, де вона обіймала білого шпіца, хотіла знати, чи працюємо ми з ювілеями. Хтось цікавився, чи не можна «відмінити» хрестини, бо майбутня хрещена поїхала за кордон. Дві Галиніні приятельки сперечалися про те, яка пісня найкраще звучала на вечері, й одна стверджувала, що Борис грав на акордеоні, а не на баяні.
Найбільше людей відгукнулося на перше речення. Відразу під ним ішло:
«Нарешті нормальна послуга!»
«А якщо вже одружилися, є варіанти?»
«Галя, дай номер, бо мені терміново».
Під останнім коментарем Галя вже залишила телефон агентства. Наш робочий. Вона навіть не помилилася жодною цифрою.
Я натиснула виклик. Галя відповіла з третього разу. Судячи з голосу й шуму на задньому плані, була в магазині.
— Олю! Ну як? Бачили? Вийшло гарно, правда?
— Я хотіла б поговорити про напис.
— А, ви про помилку? Я вже помітила. Борис у мене на фото трохи обрізаний. Зараз виправлю, коли додому повернуся.
— Не про Бориса. Ви написали, що ми скасували весілля.
— То ви ж самі казали, що вони хотіли скасувати.
— Але не скасували. Вони одружилися. І вечеря відбулася.
— Я про програму кажу. Про лебедів, про ту жахливу виставу. Ти сама розумієш.
— А люди, які читають, не розуміють. Вони мені вже телефонують із проханням зірвати чужі свята.
Галя притихла. На її боці хтось повідомив, що приймають тільки готівку. Вона перепитала ціну й повернулася до нашої розмови.
— Слухай, я ж хотіла зробити тобі рекламу. Люди такі вдячні були! Мені навіть однокласниця написала, що їй потрібна така помічниця. Я тобі клієнтів привела.
Я стояла біля чайника, який уже давно закипів, і відчувала, як розмова поволі стає незручною. Галя щиро раділа. Для неї допис був продовженням свята, де всі нарешті погодилися співати разом, а не сперечатися про лебедів. Просити її все видалити означало ніби сказати, що вона зіпсувала власний подарунок.
— Я вдячна, — відповіла я. — Але знімок із моїм обличчям і назвою агентства ви не погоджували. І формулювання невдале. Можете поки прибрати публікацію? Ми спокійно придумаємо, як розповісти правильно.
Галя невдоволено пирхнула.
— А що я людям скажу, чому прибрала?
— Що уточнюєте текст.
— Ще подумають, що на мене хтось заяву написав.
Вона попросила зачекати до обіду: приїде, і ми все зробимо разом. Я погодилася, хоча мій первісний план на середу взагалі не передбачав консультацій із редагування Галиного Facebook.
Коли я завершила розмову, телефон показав ще два пропущені виклики.
Обидва з різних номерів.
#4609 в Любовні романи
#243 в Романтична комедія
#2080 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 20.11.2026