Виклик

Тодішній візит бабусі до поліції майже нічого не дав. Розслідування велося довго та безрезультатно. Головним підозрюваним, як і очікувалося, став Трохим, але ніяких вагомих доказів його винності не було знайдено, тому згодом цю справу закрили, а Єлізарова Дарина Павлівна поповнила списки зниклих безвісти.

Хлопчикові було дуже складно змиритися зі зникненням мами, але з часом Максим прийняв свою долю такою, яка вона є, й продовжував рухатися вперед. Він ріс розумним та привабливим хлопцем, уже міг як слід за себе постояти та більше ніколи не дозволяв татові підіймати на себе руку.

Їхні з батьком відносини, до речі, не змінилися, хіба що навпаки – тільки погіршилися. У ту мить, коли хлопець побачив байдужість Трохима відносно зникнення мами, він почав дивитися на тата з новою ненавистю, бо чітко пам'ятав, як по справжньому кохала його матуся та безмежно терпіла все жахіття, що він вчиняв.

Підліток ставав все більш замкнутим і нелюдимим, він ніколи не прагнув заводити друзів, спілкуватися з так званими "популярними" однолітками тощо. Хлопець просто закрив себе від довкілля. Та чи зробив Максим дійсно правильне рішення? Насправді полюбив самотність чи просто вирішив, що так буде легше? А він, здається, і сам не знав...

Дев'ятий клас – достатньо відповідальний шкільний рік і хлопець це чудово розумів. Максим сумлінно навчався, ніколи не шкодуючи себе, кожен його прожитий день майже нічим не відрізнявся від попереднього і школяр усвідомлював, що хотів би змінити деякі аспекти свого життя, але навіть не мав уявлення, що для цього потрібно та як саме це зробити. Не можна ж ось так просто клацнути пальцями і змінитись до невпізнання. Чи можна?

В останній час ці настирливі думки почали дуже відволікати хлопця. То він сидить, уважно робить домашнє завдання, та раптово згадує як хлопці на спортивному майданчику, що на шкільному подвір’ї, безтурботно грають в баскетбол. І від колишньої зосередженості й сліду не залишається. Він уявляв собі як це має бути весело… Та одразу ж намагався викинути ці думки. Починав забороняти собі навіть мріяти про щось подібне. «Почуття та прихильність до чогось добром не закінчаться» — завжди повторював сам собі Максим, але своїм серцем відчайдушно продовжував шукати спростування цієї фрази. Хлопець вирішив, що все, що він має й може робити, — це вчитися, щоб уїхати звідси, а потім просто наполегливо працювати. Можливо не найкращий план життя, але Максим гадав, що так буде легше й ніхто не задасть йому болю. Але хлопець навіть не усвідомлював, скільки болю він завдасть собі сам, якщо вибере такий шлях...

Надворі вже давно стемніло й, нарешті, зорі приипинили ховатися в глибокому синьому небі та більше не скривали всю свою дивовижну красу та яскравість, недбало розсипаючись на небесному склепінні. Максимові завжди подобалося займатися саме в такий час, тому зараз він сидів за своїм старим письменним столом і розв’язував рівняння, мимоволі слухаючи гучну телефонну розмову батька.

— Добре ми розважилися вчора, треба буде обов’язково повторити, — весело сказав чоловік співрозмовнику.

Максим несвідомо стиснув кулаки до побіління кісточок та нервово прикрив очі, намагаючись утихомирити зростаючий гнів. Та він не розумів самого себе, не розумів, чому він не може наважитися розповісти про брудні справи тата навіть бабусі, яка протягом цих років, можна сказати, замінювала йому маму. Раніше Максим не здавав тата бо боявся, що він може розгніватися та почати лаятися, а потім, коли він став дорослішати… Потім він безнадійно, але все ще сподівався, що чоловік зміниться. Хлопець усвідомлював, що це неможливо, але підсвідомо так цього бажав.

Безумовно батьки відіграють дуже важливу роль в житті кожної дитини, бо вони — наші перші та найближчі люди. Саме батьки допомогають цінними порадами, врятовують від лихих дій і підтримують... Прийнято казати, що дитинство - це безтурботна та весела пора, але, нажаль, Максим не може згодитися з цією загально прийнятою думкою. Батько почав «закидуватися» наркотиками, коли Максимові було шість років. З цього моменту й почалася жирна чорна смуга в житті хлопця. Майже кожного дня він спостерігав гучні скандали, що влаштовував батько, який, м'яко кажучи, був не в собі. Максим пам’ятає як він надривчасто кричав на маму, щоб та дала грошей на наркотики. Як вона нічого не їла по кілька днів і все останнє віддавала йому, своєму синові. Максим все пам’ятає, кожний удар, кожне лихе слово, кожну сльозу матусі...

— Ти її не заслоговував! — вигукнув хлопець і гучно ляснув дверима, даючи зрозуміти батькові всю зневагу, яку він відчував.

Прикривши вуха руками, Максим почав покривати батька усіма лихими словами, які він тільки знав, до речі, дякуючи йому самому. По щоках знову полилися горючі сльози, а серце скажено билося, вириваючись із грудей. Чому? Чому його тато такий?! Чому він завдав так багато болю мамі? Чим вона заслуговувала на таке відношення? Що батько зробив з нею? Чому мама зникла? Він залякав її? Вигнав? Чи може взагалі вбив? Усі ці питання з'їдали хлопця зсередини кожного дня, вбиваючи всі надії та мрії...

Максим заплющив очі й уткнувся мокрим обличчям у подушку, починаючи несамовито кричати, виплескуючи всі свої застарілі образи.

— Синку, не виснажуй себе, — пролунав дбайливий голос.

— Матуся? — не на жарт здивувався хлопець, підстрибуючи з кроваті.

Це дійсно була вона, жінка сиділа біля Максима на  вузькому ліжку й ласкаво посміхалася. А біла сукня, що була на ній, дуже личила до її тендітної фізіономії та довгого темного волосся. Сама жінка виглядала нібито молодше та значно привабливіше. Її обличчя не було таким замученим, яким його пам'ятає Максим. Нарешті, мама виглядала відпочившою та щасливою.

— Де ти була всі ці роки? Мамо, я так сумував, — кинувся в її обійми хлопець.

— Вибач, синку, я не хотіла залишати тебе, — прошепотіла вона, в цей же час витираючи щирі сльози свого сина.

— Мені стільки всього треба тобі розповісти...