Дитяче діткливе серце

4 травня 2008 року

Наляканий хлопчик, прикривши вуха тремтячими долонями, сидів на холодній підлозі у ванній кімнаті та гірко плакав. Його тато знову влаштував скандал, навіть у такий, здавалося б, особливий день - день народження свого сина.

У голові маленького Максима вже давно засіли слова батька: «Від тебе одні труднощі. Краще б ти взагалі не народжувався.» І хлопчик дійсно так вважав, він навіть був упевнений, що всі сварки їхньої родини відбувалися через нього та кожен день картав і ненавидів себе все більше. Серце Максима з кожним криком батьків розбивалося на дрібні шматочки, які начебто різали його тіло та душу по незагоєним ранам.

— Якого біса ти купила йому такий дорогий подарунок?! Грошей багато, чи що?! — був чутний злий голос батька.

— Знаєш, не багато. Та саме через те, що все уходить на твоє лайно, наркомане ти гидотний! Тільки подивись, що ти з собою зробив! Я вже навіть забула, коли в останній раз бачила тебе в адекватному стані! — рішучим, але водночас тремтячим голосом відповіла жінка. Це був перший раз, коли вона так говорила зі своїм чоловіком.

Від гучних розмов батьків наляканий хлопчик вжався в підлогу, утримуючи в собі всі ті різноманітні почуття, що так невтішно рвалися на волю.

— Це все через мене! Вони знову сваряться! Тато правильно казав… Краще б я взагалі не народжувався! — кричав Максим, відчайдушно б’ючи вже кривавим кулаком по білому кахлю.

Та раптом в одну мить все стихло. Більше не було чути ані звуків падаючих предметів, ані криків матері та батька, що завжди так люто й безнадійно сварилася… Нічого, окрім божевільного стукоту серця хлопчика.

Різка тиша дуже насторожила Максима, навіть змусила піднятися для обмірковування наступних дій. Витерши криваві кулаки о свої штанці, він повільно прислонився до дверей у надії почути хоч щось, бо тиша, яку він так довго чекав, тільки лякала, а не заспокоювала як раніше. Важкі кроки та тихе лихослів’я батька – єдине, що хоч якось міг розчути хлопець. Відсутність будь-яких звуків зі сторони матері заставила Максима дуже напружитись. Він рішуче відкрив двері, та не встиг і схаменутися, як був відштовхнутий назад.

— Максиме, будь там! Не виходь, доки я не дозволю!

Хлопець одразу усвідомив — щось не так. Голос тата зрадницьки тремтів, а звернення на ім’я було настільки рідкісим, що вже говорило все за себе. Але, які б сумніви його не мучили, Максим послухався та залишився там де стояв, бо знав не з чуток які синці на тілі тато залишає за непокірність.

Секунди повільно перетікали в хвилини, хвилини — в години, а втомлений Максим взагалі загубився в часі. Пройшло багато часу, та батька було все не чути й не бачити, а у в'язкому повітрі засіло огидне почуття чогось невідомого, невідворотнього та дуже жахливого…

Хлопець увесь тремтів. Він дивився в одне місце та в його голові стали несвідомо програватися всі події, що встигли трапитися за цю добу.

Ось Максим, роздратовано тримаючи відірвану лямку рюкзака, похмуро виходить зі свого класу після шести складних уроків. Треба ж, як випало, що його день народження саме сьогодні, коли нема жодного легкого предмета. Та ще й рюкзак порвався! Не день, а суцільний привід для розчарування. Але варто було Максимові побачити її – роздратованість як рукою зняло.

Очі, такі втомлені та в той же час наскрізь наповнені безкрайою любов'ю та сумом; її посмішка та невеличкі зморшки… Безумовно, це було наймилішим у світі для хлопчика. Мама… Саме та людина, що без залишку віддавала всю себе, завжди дбала про нього та з такою щирістю турбувалася.

— Мамо! — гукнув Максим і побіг скоріше її обіймати.

Школяр пригорнувся до жінки та з неприхованою насолодою вдихнув улюблений аромат, такий рідний, а найголовніше - ні з чим не зрівняний. Мати ж у цей час зі звичною ослабленою посмішкою в очах дивилася на сина та з безмежною ніжністю гладила його по голові.

— До речі, любий, дивись, що в мене є!

Хлопчик із приємним хвилюванням почав розглядати пакет середніх розмірів, який мама простягла йому.

— Мамо, — шоковано вимовив син, зазирнувши всередину.

Хлопчик не очікував побачити такий подарунок. Та сама машинка на радіоуправлінні, про яку він так довго мріяв, зараз знаходилася в його руках, тремтячих від такої приємної несподіванки.

— Дуже дякую, матусю… Як я можу віддячити тобі? — з радістю розглядаючи іграшку, запитав розчулений Максим.

— Мені нічого не потрібно, сонечко, але пообіцяй мені лише одне — ти завжди будеш порядною людиною. Домовились?

— Звісно, матусю. Обіцяю! — відважно кивнув хлопчик, ніби на його плечі лягла велика відповідальність. Хоча, мабуть, так воно й було.

Раптовий стукіт вхідних дверей змусив Максима повернутися зі своїх спогадів знову до реальності. По важких кроках він одразу зрозумів, що це повернувся батько. А мама? А що ж з мамою? Куди вона поділася?

Хлопець підійшов до дверей та обережно постукав маленьким кулачком по деревині, тим самим нібито даючи згадати про себе. Але ніякої відповіді не було. Не бажаючи з цим миритися, Максим почав тарабанити гучніше, доки його, нарешті, не почули.

— По голові ще постукай! — озлоблено промовив батько та з гуркотом відімкнув двері, — Іди спати. Швидко.

— А… А де мама? — запитав той, боязко дивлячись у спину тата.

Старший повернув голову таким чином, що стало видно його профіль і ходячі жовни під вилицями, що з'явилися від явного напруження.

— Не дратуй мене та просто йди спати, — холодно відповів чоловік і ледве переставляючи ноги поплентався до своєї кімнати, знову залишаючи дитину на самоті зі своїми думками.

Відчужено дивлячись на поранені руки, хлопець перевів погляд на свої груди, що безперестанно здіймалися та опускалися. І саме тоді Максим нарешті зрозумів, що незважаючи на все, він насправді живий. І як казала мама, докоряти себе за це – велика й безглузда помилка, якої він тепер ніколи та нізащо не повторить. Хлопчик ясно усвідомив, що в усіх негараздах і непорозуміннях в їхній родині повинен батько. Це він завжди влаштовував усі скандали та випивав з дружини та сина останні соки, а занадто добра мама дуже довго терпіла, а тепер, скоріш за все, просто втратила всі свої сили й пішла.