Частина перша. Ніч перша.

Ніч 1

 Вежа Згаслих.

Повітря навколо вібрувало ледь відчутним гулом, наче натягнута струна перед тим, як зірватися. Контури ландшафту здавалися спотвореними, підкоряючись невідомим законам. Пустельна рівнина пульсувала прихованим світлом, а знайомі орієнтири – Вежа Згаслих та руїни храму – набули незвичної, майже загрозливої величі. Їхні обриси то чіткішали до кристальної різкості, то розпливалися, немов марево в спекотній пустелі свідомості.

Над головою клубочилися хмари як згустки емоцій, невиражених страхів та прихованих бажань, що спліталися у химерні візерунки. Бліді спалахи блискавок пронизували цю емоційну бурю, але їхнє світло не розсіювало темряву, а лише підкреслювало її глибину, вихоплюючи з небуття фрагменти незрозумілих символів.

Відчувалась присутність. Відчувалась зміна самої тканини сновидіння, як зростаючий внутрішній резонанс. Велична постать Малаха почала проявлятися поступово, ніби виткана з тіней та відблисків світла. Його величезні крила розгорталися в безмежному просторі, але їх морок здається поглинав будь-яке світло, залишаючи лише відчуття холодної, незбагненної сили. Малах був посланцем, його поява знаменувала щось величне.

У його руці з'явився меч, але його полум'я не було звичним вогнем. Воно пульсувало внутрішньою енергією, змінюючи колір від глибокого багряного до крижаного блакитного, відбиваючись у спотворених контурах Вежі Згаслих та руїн. Це було полум'я трансформації, готове спалити старі ілюзії.

Дивне відчуття охопило Яро. Не страх, а насторожена цікавість. Яро відчував, що цей світ сновидінь, який завжди здавався таким знайомим і піддатливим, зараз розкриває свою приховану, містичну сутність. Малах був не загарбником, а каталізатором змін, і його поява означала, що настав час зіткнутися з чимось глибоко прихованим у власній свідомості.

Його мовчазний спуск до Вежі Згаслих супроводжувався не звуком, а відчуттям зміни тиску, немов у глибинах океану. Земля під ногами вібрувала, і в повітрі запахло озоном та чимось древнім, майже забутим. Це було пробудження. Але пробудження не від сну, а всередині нього, на більш глибокому, метафізичному рівні.

Я готовий до цієї подорожі. За плечима – безліч пробуджень всередині сновидінь, незліченні мандрівки химерними ландшафтами уяви. Для мене, для якого це вже не перше родео, світ усвідомлених снів давно став не просто розвагою, а другою реальністю, безмежним океаном можливостей. Я – мандрівник всесвітом снів, дослідник його найвіддаленіших куточків, картограф незвіданих територій власної, і не тільки підсвідомості.

Я бачив світи, що народжувалися з власних думок і зникали з першим променем свідомості. Я розмовляв з істотами, які були втіленнями моїх страхів і надій. Я літав серед зірок, що палали холодним внутрішнім світлом, і пірнав у безодні, де ховалися забуті спогади. Кожен усвідомлений сон був подорожжю, кожне пробудження – новим уроком.

Провідник мовчки стояв біля підніжжя Вежі Згаслих, його палаючий меч опускався, торкаючись древніх каменів. У місці дотику спалахнула хвиля енергії, яка пробігла вгору по всій структурі, змушуючи її вібрувати з новою силою. Здавалося, сама вежа прокидалася від віковічного сну, її контури ставали чіткішими, а внутрішнє сяйво – інтенсивнішим.

Потім Малах повернув свою величну постать у бік Яра. У його невидимих очах відчувалася не вимога, а тихе запрошення. Він підняв руку, і в повітрі між нами запульсувала енергетична нитка, тонка, але міцна, наче провідник до невідомого. Ця нитка сяяла м'яким, але наполегливим світлом, тягнучи Яра вперед, до Вежі Згаслих.

Ні слова не було сказано, але розуміння було миттєвим і глибоким. Це був мій шлях, і Малах був лише провідником, який показував перші кроки. Далі Яро мав йти сам, довіряючи своїй інтуїції та досвіду мандрівника снами.

Яро відчув непереборний потяг до Вежі Згаслих. Її пробуджена енергія кликала його, обіцяючи розкрити таємниці, що ховалися за її древніми стінами. Це було не просто бажання дослідити, а глибока внутрішня потреба – наче частина Яра завжди знала про існування цього місця і чекала нагоди повернутися.

Зробивши перший крок, Яро відчув, як знайомий світ сновидіння починає змінюватися. Ландшафт навколо став більш розмитим, кольори – інтенсивнішими, а звуки – приглушеними, наче Яро занурювався у густу рідину. Енергетична нитка, що йшла від Малаха, ставала все яскравішою, ведучи Яра крізь цей мінливий простір.

Наближаючись до Вежі Згаслих, Яро помітив на її поверхні невідомі символи, що світилися зсередини. Вони здавалися живими, постійно змінюючи свою форму, наче ключі до незбагненної мови. Яро відчув, як у його свідомості пробуджуються давні знання, ледь вловимі спогади про символи, які він ніколи не бачив у реальному світі.

Біля підніжжя вежі Малах знову торкнувся мечем одного з каменів, і перед нами відкрився прохід – не звичайні двері, а сяючий портал, що затягував в себе навколишнє світло. За нею виднілася невідомість, але ця невідомість не лякала, а вабила обіцянкою нових світів, нових рівнів свідомості.

Малах мовчки вказав на прохід своїм мечем, і в цьому жесті Яро прочитав не наказ, а запрошення. Він виконав свою роль вісника і провідника. Тепер черга була за Яром.

З глибоким вдихом Яро зробив крок у сяючий портал, готовий до подорожі у незвідані глибини сновидного всесвіту, туди, куди вів його мовчазний посланець – Малах.

Крок у сяючий портал виявився не просто переходом, а зануренням у потік чистої енергії. Звичні відчуття тіла миттєво зникли, розчинившись у калейдоскопі світла та кольорів, що танцювали навколо Яра. Здавалося, сама свідомість розширювалася, втрачаючи свої звичні межі.

Замість очікуваного простору, Яро опинився у безмежному океані вібрацій. Кожна думка, кожне відчуття пульсувало окремою хвилею, переплітаючись з іншими, створюючи складну симфонію буття. Час втратив свою лінійність – минуле, сьогодення та майбутнє існували одночасно, відлунюючи одне в одному.