24

  Центральна площа міста вирувала життям, як розтривожений вулик. Ярмаркові ятки тріщали від товарів, а в самому центрі, за великими прозорими вікнами новомодної вишуканої харчевні, сиділа місцева еліта. Леді Селена та її доня Агрітта якраз витончено відкушували шматочки від повітряних тістечок, коли ми з Кайденом порівнялися з закладом. Побачивши мене у штанах верхи на бойовому Крамі, Агрітта мало не вдавилася кремом, а її мати так міцно стиснула порцелянову чашку, що та ледь не тріснула.

  Магда, яка велично крокувала поруч, просто не могла пропустити такий бенефіс. Вона підійшла впритул до панорамного вікна харчевні, з розгону встала на задні копита і так патріотично притислася мордою до елітного скла, що її ніздрі розплющилися в два шкіряні коржики.

— Жеріть, жеріть, голубоньки, ростіть боки, вам корисні вуглеводи для виробітку отрути потрібні! — прохрипіла коза на всю вулицю, залишаючи на ідеальній шибці жирний відбиток носа та кілька шматків трави із залишків ранкової конюшини. — Агрітто, крем із лівого вуха витри, а то твій лорд Кайден подумає, що в тебе мізки через край потекли! Чистокровні вони, бачте... На вас обох корсетів не наберешся, скоро в двері будете боком проходити, як підберізцівські кнурі перед обідом!

  Селена від такого перформансу мало не проковтнула срібну ложечку, а Агрітта застигла з відкритим ротом, з якого повільно вивалився шматочок безе прямо на її шляхетне декольте.

  Кайден змушений був на хвилину відлучитися до вісників ратуші, які підбігли до нього з терміновими сувоями. Я залишилася в сідлі, розглядаючи натовп, як раптом на ринковій площі знявся крик.

  Перехожі панічно кинулися врізнобіч. Прямо посеред бруківки впав бідно одягнений чоловік — один із місцевих ремісників. Його тіло звело судомами, і від дикого болю та фізичного збою ввімкнувся безумовний захисний рефлекс: він почав неконтрольовано перетворюватися. За кілька секунд на камінні вже лежав «сірий» дракон — невеликий, розміром із великого бика, із бляклою сіро-зеленою лускою. Проте замість того, щоб товкти все навколо, бідолаху били такі шалені судомні дрижаки, що його пазурі гучно шкрябали по граніту, а щелепи цокотіли з частотою швейної машинки.

  Поки містяни верещали, наче недорізані, а гвардійці тупили, Магда розгорнула на площі таку масштабну діяльність, ніби очолила ліквідацію стихійного лиха. Вона з розгону влетіла в купу шляхетних панів, які намагалися елегантно втекти, і почала нещадно роздавати копняки задніми ногами.

— Куди преш, луската неміч?! Очі роззуй, суне, як глухий цап на буряки! — репетувала коза, зубами вириваючи у якогось переляканого товстосума шовковий плащ. — Давай сюди дефіцитну ганчірку, естет недороблений, треба пацієнту слину втерти, поки він язика не проковтнув! Розійдіться, кому сказано, дали круг, як воші по кожуху! Організували мені тут мітинг, ідоли заморські, хоч кіл на голові теши, а помочі від вас — як від цапа молока!

  Елітна варта від такого натиску рогатого командира розгублено задкувала, бо отримати прадавнє магічне прокляття під коліно нікому не хотілося, а Магда вже авторитетно плювала на бруківку, готуючи плацдарм для моєї польової терапії. Поки я роздумувала як швидше зняти спідницю, що зачепилась за Крама та ростібала камзол, гвардійці почали оголювати мечі, збираючись захищати інших при потребі. Заможні містяни з місцевого аналогу кав'ярні гидливо кривилися, прикриваючи носи надушеними хустинками.

— Стійте, ідіоти! — рявкнула я так, що Крам піді мною злякано переступив копитами.

  Яскравий спалах ветеринарного рефлексу повністю вимкнув у мені шляхетну леді. Одним рухом я нарешті відстебнула важку верхню спідницю, жбурнула її на руки шокованому гвардійцю і в одних штанах та розстебнутому камзолі зіскочила на землю.

— Еліро, стій! Це небезпечно! — крикнув Кайден, який якраз біг крізь натовп, але я вже його не чула.

  Я підбігла до дракона впритул. Луска була крижаною на дотик. Тварина — точніше, людина в цій подобі — замерзала зсередини, а судоми лише добивали залишки енергії. У Підберізцях я бачила таке сотні разів у первісток-коров чи виснажених коней.

— Це не сказ і не напад магії, — голосно констатувала я, професійно ляснувши дракона по шиї, щоб перевірити реакцію зіниць. — Це важке гіпоглікемічне виснаження. Його трусить, бо він змерз і в нього закінчився внутрішній енергетичний ресурс! Перетворення забрало останні сили!

  Я розвернулася до найближчого робітника з елітної харчевні, який із відкритим ротом спостерігав за мною з дверей.

— Гей, ти! Негайно біжи на кухню! Мені потрібно відро гарячої води, а краще — найсолодшого трав'яного відвару, який у вас є! Насип туди весь цукор або мед, який знайдеш у своїх дефіцитних запасах! Швидше, бо твій лорд зараз залишиться без підданого!

  Хлопець застиг, але Магда, яка вже крутилася поруч, з розгону боляче боднула його рогом під коліно.

— Кому сказано, бігом, ноги в руки і полетів! — прохрипіла коза. — Чи тобі особливе запрошення відкопитити?!

  Офіціант злякано зник у глибині закладу. За хвилину він вискочив зі справжнім срібним цебром, від якого йшла густа пара. Запах сиропу рознісся площею.

  Я перехопила важке відро. Кайден, який нарешті прорвався крізь заціпенілу варту, мовчки перехопив у мене дужку, допомагаючи тримати вагу. Його золоті очі горіли сумішшю шоку й поваги.

— Тримай його голову, Кайдене, обережно, підніми щелепу! — скомандувала я лорду Чорних Гір, наче він був моїм асистентом-інтерном.

  Лорд слухняно зафіксував пащу сірого дракона. Я почала обережно, невеликими порціями вливати гарячий, приторно-солодкий відвар прямо в горлянку ящера. Магда в цей час авторитетно відганяла копитами занадто допитливих гвардійців, вигукуючи: «Розійдіться, не заважайте працювати професіоналам, а то зараз кожному по клізмі випишу для профілактики!».

  Через кілька хвилин лікувальний сироп подіяв. Глюкоза пішла в кров, тепло розійшлося тілом, судоми почали зникати, і сіра луска повільно, клаптями почала зменшуватися. На бруківці знову лежав виснажений, але вже спокійний ремісник, який дихав важко, але рівно й глибоко.