1

Квітень. Все квітне, вже зелена трава на темній землі, місяць, коли усе набуває ніжних рожевих кольорів, бо розпускаються білі ледве рожеві пелюстки вишні, чується дзижчання бджіл біля весняних квітів, теплий вітерець обдуває обличчя. І настрій стаєжиттєрадісним і файним. Нарешті весна прийшла. Був ранок звичайного дня. Катя радісно йшла на роботу з подругою на роботу. Сьогодні ж день фірми, бос наказав усім після роботи збиратися у ресторані. Можна було повеселитись і поспівати караоке. Поліна сумно йшла біля неї, розглядаючи темного жука, що пролітав. Знову робота, а потім додому до самотньої квартири. Дівчині було двадцять шість років, вони працювали в одній фірмі, тільки Катя була менеджером з продажу, а Поліна — офісним працівником. Обидві були симпатичні та самотні. Поліна мала стрижку каре з каштанового волосся, а в її подрузі було довге волосся. Катя раділа кожній миті і не могла зрозуміти смутку подруги.

– Сьогодні ж корпоратив! Потанцюємо! Буде весело. Весна. Нові знайомства. Ну, чого ти така сумна? - запитала Катя.

– Весна. А я знову одна, – пробурчала Поліна.

– Знайдеш обов'язково, – повідомила Катя.

– Де? У нашій фірмі нікого, чи в транспорті, чи де в нашому світі можна знайомитися? Ну не в інтернеті, тиндері ж, – сумно підсумувала Поліна.

- А що? Зі мною один мило знайомився в автобусі. Представився послом і мило щось брехав. Мені він навіть трохи сподобався.

Тож за розмовами вони не помітили, як підійшли до офісу. Робоча метушня поглинула їх. Документи, нові цікаві та балакучі клієнти, дзвінки та інші клопоти. Після робочого дня офісні працівники розділилися на групки і діставалися  до ресторану кожен своїм шляхом. Дівчата Поліна та Катя трохи заблукали; центр місто, вже вечір, за деревами на бульварі ховалися різні привабливі фасади будинків з цікавою ліпниною, які були побудовані ще в довоєнні часи, неймовірні таємничі дворики з квітучими рожевими магноліями та магічними фіолетовими квитками крокусів, але ніде не було хоча б ознак ресторану чи кафе. А потім  несподівано знайшли затишний ресторан, прихований від усіх сторонніх очей деревами та зеленню у невеликому дворику. Зала ресторану була простора, столи ломилися від різних страв, навіть були раки та шашлики. Дівчата швидко перевдяглися, Катя - в синю сукню, а Поліна - в легку коротку помаранчеву сукню и виглядала, немов сонечко.

Усі жваво спілкувалися, їли та випивали під неймовірні тости. Звичайно, не обійшлося без танців. На початку ніхто не виходив на танцмайданчик, всі тільки переглядалися. Несподівано на танцмайданчик вийшла фінансовий директор, велика, але активна енергійна жінка і почала танцювати, кивком запрошуючи всіх приєднатися. Катя радісно підхопилася, побігла танцювати, прихопивши з собою подругу. Натанцювавшись, вони пішли до столу і почали всіх роздивлятися.

Поліну зацікавила компанія, що сиділа на стільцях, яка не танцювала та пила пиво. Вони щось обговорювали, рідко поглядаючи на людей, які танцюють. Вона начебто всіх знала в обличчя, хоча корпорація і була великою, але цих чоловіків вона бачила вперше. Дівчина нахилилася до подруги і запитала:

– А це хто там? Я їх не пригадаю.

- А. Це їх бос запросив, бізнес-партнери компанії, - поділилася інформацією Катя, яку їй повідомила молоденька секретарка, яка намагалася познайомитися з ними.

- Ти гарно виглядала у вихорі вальсу з нашим бухгалтером, - сказала Катя, поїдаючи бутерброд із червоною ікрою.

- Угу, - кивнула Поліна, не відводячи погляду від одного чоловіка з тієї компанії.

Той був високий, представницький, з гарною зачіскою та файною бородою, яка дуже підходила йому. Він був у чорному дорогому костюмі та мав неймовірні темні очі. Їй вони навіть здалися порядними. Той ніби відчув її погляд і глянув на неї уважно. Цей погляд карих очей з грайливою іскоркою, ніби обпік її. Водночас веселощі були в самому розпалі серед гостей фірми. Заможні чоловіки- бізнес партнери в тій компанії пили пиво та проголошували тост за холостяцьку свободу, особливо захоплюючись стійкістю Павла. Павло помітив цікаву дівчину біля столу, несподівано підвівся. Компанія почала це активно обговорювати: «Павло, стій! Ти куди, ти ж не танцюєш!». Але великий ведмідь уже намітив свою мету, і зупинятися не збирався.

- Потанцюємо? - запропонував впевнено Павло Поліні, який пройшов через великий натовп гостей до неї.

- Так.

Зараз музики грали неймовірну повільну мелодію Штрауса. "О, зараз буде вальс, буде цікаво", - подумала дівчина. Їй було трохи ніяково танцювати з ним на очах у співробітників. Зненацька залунали звуки пристрасного танго з присмаком кохання. Крок, ще крок, погляд у його очі. І було таке відчуття, що ця пара нікого не бачила, ніби довкола них кружляють невидимі пелюстки рожевої вишні, закриваючи їх від цікавих поглядів. Навколо них утворилося якесь коло. Танець пристрасті, єдності. Якщо раніше дівчина думала, що її танець – ніжний романтичний вальс, то тепер вони з Павлом були наче в якомусь вогні. Він щось ніжно нашіптував їй на вухо, а вона муркотіла у відповідь. Після танцю вони вийшли у дворик і довго про щось балакали. А коли стемніло і майже всі розійшлися, Павло наблизився до неї і пробурмотів:

– Я давно хотів це зробити.

І пристрасно її поцілував. Поліна пристрасно відповідала йому. Ось так і почалося їхнє довге життя, яке вони жили, наче танцювали танець.