Розділ 4

Максим

Двері кабінету відчиняються без стуку. Звісно ж, це Алекс.

Він заходить так, ніби цей ранок створений спеціально для нього: усміхнений, бадьорий, з тією легкою енергетикою, яка сьогодні дратує мене більше, ніж зазвичай. Його вічний хороший настрій – окрема форма знущання, особливо коли в мене всередині кішки деруть душу.

– Ранок добрий, босе, – кидає він і без дозволу вмощується в крісло навпроти.

Я криво всміхаюся, не піднімаючи очей від монітора.

Ранок не почався погано. Якщо бути чесним – ніч була навіть дуже нічого. Дівчина старалася, атмосфера була правильна, без зайвих очікувань і претензій.

Але потім був дзвінок від мами, який усе зруйнував. 

Я знаю: вона не відчепиться. Не цього разу. І чим більше я мовчу, тим наполегливішою вона стає. Потрібно терміново щось вигадати, інакше мене просто задавлять турботою.

– Ти виглядаєш так, ніби тобі терміново потрібна або відпустка, або ще одна кава, – весело зауважує Алекс.

– Або тиша, – бурмочу.

Він лише сміється.

Я люблю маму. Справді. Але ненавиджу одну річ – її зацикленість на тому, що мені час одружуватися.

У мене є старший брат. У нього скоро весілля. І чомусь саме це стало тригером.

Ідея фікс моєї матері зараз проста й геніальна у своїй настирливості: притягнути мене до Іспанії, де відбуватиметься весілля, і там – “випадково” познайомити з чудовими дівчатами. Я навіть не сумніваюся, що кандидаток буде з десяток. Усі правильні, виховані, з поглядами, в яких так і читається захват.

Мене від цієї думки нудить.

Я не холостяк, якому терміново треба рятуватися від самотності. Я вибрав це життя свідомо. Мені подобається свобода, відсутність зобов’язань і можливість жити так, як я хочу.

І свою троянду я нікому вручати не збираюся.

– Знову мама? – питає Алекс уже серйозніше, уважно дивлячись на мене.

Я повільно видихаю.

– Вона не зупиниться, – кажу я. – І цього разу точно щось вигадає.

Алекс хитро всміхається, і мені зовсім не подобається цей вираз його обличчя.

– Знаєш, – тягне він, – у таких ситуаціях завжди є радикальне рішення.

Я піднімаю на нього погляд.

– Навіть боюся спитати яке…

– Друже, ти ж розумієш, що не полетіти на весілля брата у тебе не вийде, – Алекс стукає пальцями по столі й тягне час. 

– Що ти пропонуєш? – питаю нетерпляче. 

– Ну… є у мене одна ідея, але пообіцяй, що ніколи не зізнаєшся Алісі, що це я її запропонував. 

– До чого тут Аліса? – я вже взагалі нічого не розумію, а самовдоволена усмішка Алекса підказує мені, що він придумав якусь дурню. 

– Ти можеш взяти її з собою на це весілля і представити як свою дівчину. 

Я кліпаю очима, чекаю, коли друг скаже, що це дурнуватий жарт, але він продовжує стукати пальцями по столу і мовчати. Тут я просто не витримую і вибухаю реготом. Знаю, це вже істеричне, але тримати емоції під контролем доволі важко. 

– Взагалі-то, я серйозно, – Алекс закочує очі. – Аліса і не таке від тебе терпить. До того ж ти казав, що вона виконує всі твої забаганки, бо ти їй за це платиш. Все просто, друже. Заплати їй за те, щоб гарно зіграла твою дівчину – і мама більше не буде шукати тобі наречених. 

– Не вийде, – бурчу. – Аліса на таке не погодиться. Вона може виконувати мої дрібні вказівки. Забирати п'яного з бару. Відправляти квіти моїм коханкам. Але грати мою дівчину… Ти сказився? 

– Ну, я просто запропонував, – він знизує плечима. – Ти ж сам розумієш, що Аліса – єдина, хто тебе не зрадить, а за хорошу суму ще й підтримає. 

Я повірити не можу, що розмірковую над пропозицією Алекса. Звісно, Аліса приваблива і розумна, але… думаю, за той час, що вона працює на мене, ця дівчина почала мене ненавидіти. Вона ніколи не зможе зіграти зі мною пристрасть. 

– То що скажеш? – Алекс подається вперед. 

– Ні, – хитаю головою. – Аліса мене на дух не переносить. Мама одразу нас розкусить. 

– Ти цю дівчину недооцінюєш, – Алекс підводиться. – Може у неї й не тече слина, бачачи тебе, як у всіх інших, але… можливо, це й на краще?

Алекс залишає мене з купою думок у голові та бажанням вдаритися чолом об стіну. 

Навіть якщо Аліса залюбки мчить до мене посеред ночі, то грати мою дівчину вона точно не буде. В цьому я не сумніваюсь, тому цей варіант відкидаю одразу.