Глава 5

Картина маслом! Лісова стежка, з одного боку від неї акуратна хатинка одного з тридцяти трьох богатирів і його не благовірної дружини, до якої і прискакав Ілля Муромець, а з іншої сторони кущі, де вся моя казкова бригада затишилася. Щоб я коли небудь подумала що буду в такому становищі? Та ніколи! Саме тому від абсурдності ситуації мене пробирає на сміх, який я ледве-ледве стримую. Комічності ситуації додають Сірий і Вчений, які після двох днів жостких п'янок майже не дихають.

  На сватанні, до вчорашнього дня, я ще не була, але сумніви про достовірність проведення "ритуалу" в мене були!

Почалося все з того, що Мар'яна, якої серед нас сьогодні вже нема, зашвидко вистрибнула з кімнати зі згодою. Старости до такого напору не були готові, але Ягуся поведінку подруги зіпхала на переживання, адже не кожен день випадає можливість вийти заміж за Царевича.

Коли рушники були пов'язані, а короваї обміняні, мужики дійшли до етапу, на який вони так довго чекали– банкет.

Вилізли старости з Ягуськіної хати під ранок. Такий стан називають по-різному: в стільку, сині, жмуріки, в гам… Кароче, сильно п'яні.

 На сон і протверезіння у нас було небагато часу. Тому в кущах всі були сонні і напів тверезі. 

-Ягууууусь, можна ми підемо?-завив Сірий, а хтось казав що не виє.

-Так, мене літопис чекає, та й русалка не годована,- підтримав Кіт.

-Згадав! Русалку погодувала Лисичка. А про літопис краще вчора згадав.

Ось час "ікс" настав. Богатир з конем приблизились до хвіртки, де Муромець і залишив вірного друга й сховався у домі.

-Так, Вовк до вікна на шухер, Кіт, ви з Оленою тут, а ми з Ягусею до Коня на переговори.

Так і зробили. Ми з Ягусею ефектно вийшли з кущів і попрямували до вірного друга Муромця.

-Здоровенький був, Кінь богатирський,- офіційно почала подруга.

-І вам не хворати, Ягуся.

-Як життя?- здалека почала я.

-Та нічого так, все по-старому. А у вас?

-Тоже нічого так. Де ж твій господар?

Кінь голосно фиркнув і кивнув у сторону хати:

-Особисте життя влаштовує.

-Так хіба воно особисте? Негоже до чужих дружин їздити,- нахмурилась я.

-Ну так знайди тут не чужу. Закінчились дівки.

-Ой не кажи!- підіграла Ягуся,- але ж як! Є одна вільна молодиця! Красива, розумна й господарська дівиця.

Хоча Кінь старався не показати свою зацікавленість, але очі блиснули іскорками.

-І що?

Я більше не стрималась:

-Кінь, хочеш жити нормально? Сіно їсти, не їздити від баби до баби? Якщо так, один вихід є. Вези свого Богатиря до Ягусі на сватання. Дівчину Оленка звати. Ми до вечора чекати будем. Не приїде, насильно женимо, зрозуміло?

Кінь нахмуренно кивнув, а Ягуся свистнула.

-Вилазьте, додому йдемо, Вовк, вільний!

Отак то ми й пішли сватів чекати. 

По старій схемі поприбирали, їжу приготували. Кіт і Сірий весь час відсипалися. По традиції руки пожимали чоловіки, якщо такі є. Тому, ці два алкоголіки-початківці, скористалися відмазкою і відлиняли від роботи.

 Чекали ми три години, чекали чотири, чекали п'ять. Оленка вже декілька хустинок соплями замурзала, Ягуся вже нервово ходила з кутка в куток, а Вовк лише що 10 хвилин питав чи вже приїхали.

А я… А я не сумнівалася, по очах Коня було видно,  що одружити свого кобелистого дружка він дуже хоче. Тому спокійно попивала чай з малини і вела теревені з Пічкою.

 Але коли настала 9 вечора і я рознервувалася. На живодерню цього скакуна язикатого. В мене ціла казкова бригада в шоці, в мене Оленка в істериці, в мене навіть Академік і Сірий протверезіли! А він не приїхав! 

 Коли Лисичка почала збирати посуд, а Ягуся згадала, що вона таки відьма, на подвір'ї почувся голосний звук, а через секунд 10 хтось крикнув:

-Наставляйте на стіл! Прийшли!

Ось тут почалася справжня метушня!