Пролог

Я нервово йшла по лісі. Стежка вже давно закінчилась, але мене це не цікавило. Ноги піднімалися високо, адже впасти в густі хащі й ранитися бажання не мала. Про те, що десь тут можуть лазити різні плазуни навіть не думала. Змія змію не вкусить.

  Значить я істеричне стерво, яку не витримає ні один нормальний мужик? Козел, кобелина, щоб він на місці, якому стоїть, впав! 

Я його кохала, пилинки здувала, до весілля готувалася, а він зоопарк собі завів з різних зайчиків, котиків і рибок. Я йому це пригадаю, з рук не спущу!

  Від гніву почала піднімати ноги ще вище, чим себе і заморила, тому підійшовши до незнайомої річки, присіла біля неї.

  Де я звернула не там? Ніби все починалося добре, він перший підійшов до мене і запросив на побачення, дарував квіти, терпів мій складний, вогняний характер. Я ж давала йому власний простір, не прив'язала до себе, дозволяла вільно гуляти з друзями… Ось до чого все й привело!

  Згадавши недавню розмову вже з колишнім, голосно засміялася. Ніколи не забуду його очі, коли я дала зрозуміти, що знаю про всі його походеньки.

  Річка шумно протікала біля мене, звертаючи на себе увагу. Мені різко захотілося вмитися, щоб привести себе в порядок. Плакати через цього ідіота точно не буду, але сильно хочеться. Швидко зачерпнувши долонями воду, швидко піднесла її до лиця. Бррр… Холодна! Те що треба!

  Ну все, потрібно повертатися, а то Танька зі злості й обіди за свою подружаню  рознесе до кузькіної мами табір, який ми встановлювали півдня.

  Впевнено піднявшись з зеленуваної трави, яка в цій частині лісу була сирою і тухлою, попрямувала назад, але зробивши крок, голова почала вперто крутитися і я загубила свідомість. Останньою думкою було те, що Танька табір вже рознесла, а мозок нашим хорошим  друзям винесла. Вона може…