Глава 1

Давид

Давлю на газ, як скажений і шкодую, що не можу вижати з автівки ще більшої швидкості. Через опущене скло в обличчя б’є вітер, але мені байдуже – зараз ніякий холод не здатен остудити лють, яка просто розриває. Мимо проносяться ті самі краєвиди, які я ще вчора вважав наймилішими серцю, ще в пак: тиждень у маєтку біля моря поруч з жінкою, яку я хотів бачити своєю дружиною! Сто троянд, каблучка для пропозиції. Тепер все це не має значення! Я б залюбки розгатив не тільки машину, а й власне серце, яке так безжально пошматувала Єва. 

На секунду прикриваю повіки і знову бачу її – усміхнену, ту, яка тулиться до чужого плеча та заглядає йому в очі. Смикає дверцята авто, навіть не розуміючи, що за кермом я. Яка іронія! Ютуб би дорого заплатив за історію про дівчину, яка з коханцем сіла в машину до свого нареченого… 

Щосили стискаю кермо, аж біліють пальці і думаю тільки про одне – скоріше розібратися з орендою будинку та полетіти найближчим рейсом. Що я вигадаю, щоб пояснити все родичам та друзям, поки не знаю, просто хочеться послати всіх під три чорти! 

Дорога робить різкий поворот і я ледь не злітаю з серпантина, так що адреналин змушує “протверезіти”. Ідіот! Вона цього точно не варта, ця ша… Вихоплюю поглядом дорожню вказівку та скидаю швидкість, ще пара хвилин і буду на місці! Ворота, на щастя відчинені, отже власник теж приїхав, це все спрощує! 

Відволікаюсь буквально на мить, виглядаючи машину хазяїна коттеджа і чую удар в лобове скло. М’який, але мені достатньо! 

Трясця! 

Гальмую  і відчуваю, що цей сюр не закінчується. М’яч?! Звідки тут взагалі дитина? Я ж міг… Від однієї думки все всередині холоне, вискакую з машини, щоб упевнитись, що все в порядку. Випростовуюсь і бачу, як м’яч летить вдруге з метою розбити мені ніс, а за ним несеться мале років п’яти. 

Згадую свої навички футболіста, відбиваю плечем подачу, а вільною рукою ловлю хлопчика за футболку. 

– Ану стій! – руки трусяться, бо я ледь не збив дитину. І зараз приб’ю його батьків, ким би вони не були, бо треба дивтись за своїми нащадками.  – Де твоя мама? Ти не знаєш, що не можна грати на дорозі?! 

Продовжую його відчитувати, але хлопчик наляканий не менше за мене і явно не розуміє ні слова. Все, що я помічаю – він скошує очі, наче когось побачив. Повертаю голову, щоб упевнитись, що мати таки з'явилась і отримую струмінь води просто в обличчя...

***

Мої любі, дякую, що приєднались до нової історії! Не забудьте додати її до бібліотеки, щоб щодня читати продовження.  Ціную всі ваші коментарі, вподобайки та підтримку!