- 10 -

Есвіль Маркс більше не почувалась могутньою чаклункою, яка знала забуті заклинання. Не вважала себе крутим королівським інспектором, який з легкістю виконує будь-яку доручену йому роботу за уставом. Ні, вона почувалась беззахисним дівчиськом, яке закохувалось у звіра, на якого влаштували полювання верховні чаклуни. Вона не знаходила собі місця, намагалась звести розмови з Раісом до мінімуму, не підіймати тему про прокляття червоної нитки й ніякому разові не продемонструвати своє зацікавлення. Есвіль хотілось зняти своє заклинання, яким вона до себе прив’язала вожака вервольфів, щоб мати змогу його контролювати. Маркс тисячу разів пошкодувала про свою безглузду витівку, яка обернулась для неї повним провалом в усіх сенсах.

П’ять проведених днів з вервольфом та павуком, стали для Есвіль найтяжчим випробуванням за все її життя. Вона переховувалась від інших чаклунів, знищувала запах вервольфа, вдаючись до незаконної магії, блефувала та не відповідала Райтвуду на всі його спроби зв’язатись зі своєю підлеглою.

«Я отримаю визнання та підвищення!» — ледь не щогодини Есвіль подумки прокручувала слова, мов заклинання, сподіваючись, що все мине без катастрофічних наслідків.

— Це небезпечно, — тихо промовив Силус, виглянувши з чорного волосся Раіса. — В’язниця… — павук протер свої оченята передніми лапками, — для кого вона? Тут забагато крику та болю, — Силус здригнувся, плутаючись у волоссі Старага.

— Це тут? — тихо промовила Есвіль, намагаючись зберегти спокій.

В’язниця була кремезною з чотирма гостроверхими вежами, на стінах яких росла – то́я. Заборонені отруйні рослини з привабливими фіолетовими квітами, які паралізували будь-кого, на кого потрапляв їхній пилок.

— Так. І я відповім на твоє питання, заборонені рослини, які вважаються знищеними висаджені тут навмисне. Це не проста в’язниця, тут відбуваються тортури та експерименти і всім цим заправляє королівський верховний чаклун – Сифіро!

— Звідки ти знаєш? Ти можеш помилятися! — Маркс відмовлялась вірити в причетність корони.

— Є чудова нагода перевірити правдивість моїх слів. Ходімо до брами.

— Там охорона!

— Іншого шляху, щоб потрапити в середину живим і вцілілим немає.

— І що ти пропонуєш?

— Ти як королівський інспектор виконала свій обов’язок і привела вервольфа втікача.

— І що далі?

— А далі, діло за мною.

— Божевілля й ти туди без чіткого плану та підготовки!

— Тобі нічого втрачати. Навпаки, отримаєш підвищення яке й хотіла.

— Але ж ти казав, що там діти, як ти їх виведеш…

— Здається в королівського інспектора з’явилось співчуття до дітей, всередині яких живуть кровожерливі звірі?! — Стараг всміхнувся, навмисне змушуючи Есвіль дратівливо реагувати на нього.

Раіс не хоче зізнаватись, що йому дуже не байдужа подальша доля Маркс, рудоволосої відьми, яка тримає його червону нитку в своїх руках. Він не хоче робити перший крок, як того вимагає етикет і зізнаватись в симпатії та почуттях. Адже його симпатія та почуття для Есвіль обернуться проблемами.

— Так, з’явилось!  — обуреність Маркс навіть не приховує. — Розповідай мені весь план, а ні, то ти з місця не зрушиш, доки я цього не захочу!

— Не раджу тобі її злити, — тихо прошепотів Силус на вухо Раісу. — В гніві вона страшна!

***

Сифіро звабливо всміхається, коли червона рідина в флаконі набуває фіалкового відтінку після додавання кількох крапель отрути. Його очі горять захватом, а сповільнене серцебиття вмить прискорюється. По його венах бурливо розтікається магія, змушуючи всіх навколо тремтіти від страху та не підіймати погляду.

— Розгадка зовсім близько! — Сифіро викрикує гучно й одночасно радісно. — Мені потрібно більше отрути верфольфів! І приведіть мені вже цього клятого їхнього ватажка. Без Раіса Старага нічого не вийде!

Примітки:

То́я або аконіт — рід багаторічних трав'янистих рослин,  всі рослини цього роду містять отруйний алкалоїд — аконітин.