Глава 3

Минув рік після тих подій. Диплом журналіста залишився позаду, а амбіції «акул пера» дещо розбилися об сувору провінційну реальність Оук-Гейвена. Едді Міллер, попри всі прогнози професора Вейна, не вирушив підкорювати Нью-Йорк, а залишився в місті, влаштувавшись редактором місцевої газети — де, зрештою, мав більше простору для їдких колонок і нескінченних жартів. Джиммі ж обрав інший шлях: одягнув значок помічника шерифа, вирішивши, що захищати закон на вулицях рідного міста — куди важливіше, ніж писати про нього.

Була середина хмурого листопадового дня 1950 року. Осінній дощ барабанив по бляшаному даху поліційного відділку так монотонно, що навіть запеклі злочинці сьогодні навряд чи наважилися б порушувати закон. Джиммі сидів за своїм столом, намагаючись розібрати застарілі звіти про дрібні крадіжки, коли за скляними дверима він побачив як біля чергового стояла жінка і намагалась щось сказати черговому, але її голос тонув у шумі зливи та гудінні важких кроків.

Джиммі швидко підвівся з-за столу й вийшов до приймальні. Дівчина куталася у занадто велике, пропахле вогкістю пальто, її темне волосся мокрими пасмами прилипло до скроень, а на щоці червонів ледь помітний, але вже припухлий синець, який вона намагалася прикрити коміром. У її великих, переляканих очах читався такий глибокий відчай, від якого у Картера миттєво стиснулося серце.

— Перепрошую... Мені потрібен хтось із помічників, — прошепотіла вона, дивлячись на Джиммі так, ніби він був її єдиним порятунком у цьому світі.

— Заходьте, сідайте, — м'яко сказав Джиммі, відводячи її від стійки та підсуваючи до свого столу стілець. Він налив у паперовий стаканчик гарячої води з чайника. — Я помічник шерифа Картер. Що сталося? Хтось вас образив?

Дівчина здригнулася від гарячої пари, узяла стаканчик обома крижаними руками й тихо вимовила: — Мене звати Мейбл... Мейбл Стерлінг. Тобто... Олдрідж. Мій чоловік... він знову втратив контроль.

Коли вона вимовила це прізвище, Джиммі відчув холодок по спині. Рой Олдрідж — заїжджий будівельник із сусіднього округу, який оселився на околиці Оук-Гейвена, — мав репутацію агресивного п'яниці, який тримав усю округу в страху, а за зачиненими дверима влаштовував своїй молодій дружині справжнє пекло.

Мейбл колись приїхала до їхнього тихого містечка в пошуках спокою, рятуючись від самотності після смерті батьків, але натомість потрапила у пастку до домашнього тирана, котрий замикав її в будинку й забороняв спілкуватися з людьми.

— Він погрожував мені сьогодні вранці, — голос Мейбл тремтів, а пальці на стаканчику біліли від напруги. — Якщо я ще раз піду до крамниці без дозволу чи поскаржуся комусь... він сказав, що спалить будинок разом зі мною. Джиммі... тобто, пане офіцере, я більше не можу там жити. Я боялася сюди йти, бо він казав, що у нього зв'язки в поліції...

Джиммі слухав її, і в його очах спалахувала та сама крижана, сповільнена лють, яку він відчув колись у коридорах поліцейського архіву, коли замахнулися на Едді. Тільки цього разу все було інакше. Дивлячись на тендітну, залякану дівчину, яка шукала порятунку, він відчув не просто професійний обов'язок — у його грудях зародилося щось набагато глибше, невідворотне й гаряче.

— Ніхто більше не погрожуватиме Вам у цьому місті, Мейбл. Чуєте? — твердо сказав Картер, дивлячись їй прямо в очі. — Я особисто подбаю про це.

Того ж вечора, не чекаючи на офіційні паперові дозволи від ледачого шерифа, Джиммі разом із Едді Міллером — який, дізнавшись про справу, одразу ж примчав до відділку з блокнотом і фотоапаратом — навідалися до будинку Олдріджів.

Рой зустрів їх на ґанку з пляшкою віскі в руці, п'яний, самовпевнений і агресивний. Його важкий, налитий кров'ю погляд пробігся по фігурі Джиммі у формі помічника шерифа і зупинився на Едді, який тримав у руках фотоапарат із наведеним спалахом.

— Ого, гляньте-но, які гості! — розгонисто й хрипко засміявся Рой, відпиваючи з горлянки. — Маленький поліцайчик прийшов захищати чужих дружин? Забирайтеся з мого ґанку, поки я вам ці казенні дупи не надер так само, як отій плаксі!

Едді спокійно підняв камеру, клацнувши затвором. Яскравий спалах на секунду вихопив з темряви перекошене від злості обличчя Олдріджа.

— Чудовий кадр, Рою, — зухвало посміхнувся Міллер, відступаючи на крок убік, щоб не заважати другові. — «Портрет місцевого хама перед судовою психіатричною експертизою». Дуже фотогенічно. Редакція оцінить.

— Ану забий пельку, виблядок! — розлютився Олдрідж, різко кидаючи пляшку на східці — та розбилася на тисячу дрібних скляних друзок, бризнувши залишками алкоголю. Рой зробив крок уперед, нависаючи над Джиммі й замахуючись важким, грубим кулаком. — Я зараз із вас обох дух виб'ю! Ця сука — моя власність, і ніякий копійчаний мент...

Він навіть не встиг договорити. Джиммі не став слухати погрози. Уся та крижана, сповільнена лють, що накопичувалася в його грудях від самого ранку, коли він побачив припухлий синець на щоці Мейбл, виплекнулася назовні з точністю розігрітого поршня. Картер вклав у цей удар увесь свій біль за неї та усю відразу до таких, як Олдрідж.

Короткий, блискавичний правий прямий у щелепу пролунав у вологому вечірньому повітрі так сухо й гучно, наче тріснула суха гілка. Рой Олдрідж захлинувся власним криком, його ноги на мить відірвалися від дощок ґанку, і він важким мішком звалився просто на галявину перед будинком, скотившись у мокру траву.