18.

Перший обхід Малкольма в новій посаді почався не з печатки, а з запаху мила й кип’ятку. Ми домовилися: жодних «кабінетів» — тільки двори, мости, бруківка, «під липою» і «під ковпаками». Він увійшов у наш двір так, як входив завжди: сперся плечем на стійку, звірив поглядом гачки, клямки, шнур, лампи. Писар відсунув табличку «ваги — під липою», Мері витерла край стола оцтом, Нелл перевірила свисток і бочку: у кожного — своя «тактовна риска».

— Сьогодні дивимося ярмаркові збори рівно, як відро воду бере, — сказав Малкольм. — Без ривків. — І поставив на землю коротку дерев’яну рейку з насічками: «сьогодні», «завтра», «разом».

Першим підійшов ножар Гріґор: він завжди мовчав на «огляди» — говорили леза. Другою — Сирниця: кола сиру пахли теплом і терпкістю — чесний запах, що любить лампи. Третім майже урочисто підкотив свій ящик купець із міста — Майстер Шейл. На кришці — акуратні візерунки, на пальцях — тонкі кільця, на устах — усміх, що просив собі сцену.

— Гарного дня, гірські, — змахнув рукавом так, що мідяки в кишені лагідно подзенькнули. — Привіз «добру» вагу і товар «без домішок». А ще — маленьку пожертву в «дороговий скринь». — Він поклав на стіл три блискучі монети — небезпечно гарні при денному світлі.

— У нас «пожертви» проходять через кошик жетонів, — відказала Нелл і відсунула його мідяки так, ніби поправляла ніж, щоб не ковзав. — Спершу — ваги.

Писар поставив на чаші наші «кам’яні» — старі, матові. Шейл дістав із футляра свої — обтічні, приємні на дотик, пахли лляною олією. Коли лягли на чаші, стрілка тремнула — на волосину: наш «камінь» стояв, шейлівська гиря — плавала. Я провела пальцем по її дні — відчула під нігтем ледь помітний шов, крихітну вставку.

— Покажіть, — тихо сказав Малкольм, і його «покажіть» прозвучало як «не поспішай». — Під ковпаком.

Ми перенесли ваги під «Вересовий камінь», і Малкольм, без видовища, вийняв тонкий ніж — як чесне слово. Провів по шву — той відгукнувся глухо. Гиря — порожниста, усередині — дрібка свинцю, підточена зсередини: гуляла на чаші, як думка, що шукає вигоду.

— Умільці, — зітхнув Гріґор, зирячи на шейлівські пальці. — Чужі ручки, як чужі слова: гладкі, а істина не любить глянцю.

— Непорозуміння, — зблід Шейл і швидко глянув на Малкольма. — У місті всі так зважують, аби не травмувати чашу… Я відшкодую різницю й… — поглядом приміряв Малкольма як двері, — …можемо домовитися «окремо». Місце інспектора — не під липою.

— У нас — саме тут, — відрізав Малкольм. — Під лампою.

Шейл збагнув, що сьогодні дзвони не його. Залишив гирі на столі, кивнув занадто низько — й пішов, намагаючись не шелестіти шовком. У його погляді лишилася не образа — задум. Такі завжди «повертаються» іншим шляхом.

По обіді Мара з Елсі принесли до «шкіл при кухні» мішки з борошном. Мор, як завжди, сіла біля «розсіву»: — Нехай руки побачать, чого очі не люблять. Перетрусили — у двох мішках борошно було теплішим, ніж слід. Ледь-ледь. Мор похитала головою: — Це не наша дорога. Пахне складом без світла. Я глянула в список — під прізвищем постачальника гачок до «р» — так писали в конторі Шейла.

— Не кличемо крик, — сказала Нелл. — Кличемо ковпак.

Увечері повісили третю лампу «на випадок», перевірили «двоязикову» клямку, насипали гальки на спуску: тонкі шви по краю фартуха.

Шейл «повернувся» за два дні — не сам. З ним — двоє гільдійських «факторів» і той самий служник Ренд, якого пані Брейд учора «зняла», але в таких ще довго рухається тінь. Принесли «право перевірки» — цього разу справжній бланк. Писар не заперечував.

— Перевіряйте, — сказала я. — Під лампою.

Вони ходили по корчмах уздовж тракту, роздивлялися наші «малі скрині», шукаючи «не так». А вранці третього дня в «Німому» біля комори «раптом» знайшли вузлик із трухою — так явно, ніби його клали людям, що не вміють у «схованки».

— Дурна рука, — буркнув Щур. — Кому ти це показуєш — стелі?

— Не поспішайте судити, — мовив Малкольм. — Хто кладе надто очевидно, того ведуть не руки. Його ведуть чужі очі.

Ми зібрали всіх під «Вересовим каменем». Писар поклав на стіл наші книги: «школи при кухні», «мікрозайми», «чекову». Фактори — свої папери. Малкольм відсунув убік чужі гирі й чужі «знахідки».

— У нас перевірки відбуваються так, — говорив неголосно. — Ставимо поруч два світила: вашу печатку й нашу лампу. І просимо кожного покласти на стіл дві речі: товар і руки.

Сирниця — свій круг, Гріґор — ножі, Кет — кочети, Ієн — камінь із новою насічкою, Мара — свисток, Нелл — обтирачі, Мері — миску з кип’ятком. Я поклала «Малий скринь» — відкритий. І, поміркувавши, зверху — той самий вузлик.

— Знайшли ми, — сказала. — Поруч із коморою. Якщо ви розумні — скажете: «Ось доказ». Якщо досвідчені — скажете: «Ось чию роботу дивитися». А якщо читаєте не лише папір — понюхаєте. Це — «Чорна бочка» минулоріч. Тут так не пахне.

— Ти хочеш сказати… — спалахнув Ренд, але проковтнув «ми».

— Хочу сказати, — спокійно мовив Малкольм, — що той, хто підробляв печатку, любить іще один фокус: сипати труху в мішок, який сам приніс. — Поклав вузлик у долоню Рендові. — Рука пам’ятає запахи краще за носи.

Ренд сіпнувся, ніби обпікся. Шейл зблід, як крейда на нашій дощечці. Фактори перезирнулися. Сер Арчибальд, що стояв збоку, вийшов уперед тільки тепер:

— Запишемо: «підозра — не на мішок, на шнур». — Кивнув міському писареві. — І додамо: «перевірка — під лампою, не в тіні воза».

Цього разу ніхто не намагався заметати проблему під чужий килим. Шейл скоромовкою попросив пробачення «за надмірний труд фактора», погодився відшкодувати збитки, а ще — тихцем — поцікавився в Малкольма: «чи буде вечеря в пані Брейд». Малкольм усміхнувся одним плечем:

— У пані Брейд хороші ковпаки. Але в нас — ліхтарі.

Коли двір спорожнів, ми зітхнули й посміялися неголосно — так сміються після довгого дня: без кутів.

— Я сьогодні просила у себе не ревнощів, — сказала я. — Бо ревнощі — сіль: рятує, але легко зіпсує.