Епілог. Дім, який пам’ятає

ЕПІЛОГ

ДІМ, ЯКИЙ ПАМ’ЯТАЄ

За три місяці на дверях майстерні висіла нова табличка: «Реставрація речей і повернення власної пам’яті. Чужу не продаємо». Нижче Ася дописала: «І не питаємо, чи можна трішечки».

Лана працювала з каталогами по кілька годин на день. У місті без неї змінилися маршрути, ціни й назви двох аптек; вона вивчала все це з блокнотом і лаялася, коли водій зачиняв двері перед тростиною. На слово «врятована» реагувала ще гірше.

— Я не посилка, — казала вона. — Я повернулася сама.

Щочетверга дев’ятеро перевіряли пороги й уголос називали ціну. Поки місто не брало зайвого. Провали пам’яті теж нікуди не поділися: домовик оселився в бухгалтерії трамвайного депо, одна жінка згадала давній злочин, інша знайшла в шафі чуже весілля. Тепер до них приходили люди з блокнотами, питали і, що вже зовсім дивно, чекали відповіді. Для Вельська — майже революція, хоч на вулицях від неї світліше не стало.

Даміан прийшов після закриття і постукав, хоча мав ключ. Поставив на стіл пакет із вишневим пирогом.

— Серафима намагалася відтворити рецепт Анни.

Міра відламала шматочок. Пиріг був добрий, тільки пахнув незнайомо. Вона з’їла скоринку, потім узяла ще одну.

— Не схожий, — сказала Лана з підвіконня. — У мами було більше кориці.

— Запишемо, — відповіла Міра.

Даміан розгорнув блокнот. На першій сторінці вже стояло: «Вишні кислі. Тісто тонше». Він додав корицю, адресу пекарні й стрілку від зупинки. З поворотом помилився.

Надворі почався дощ. Міра замкнула майстерню, взяла Даміана за руку й спустилася сходами. На розі він повернув праворуч.

— Ліворуч, — гукнула Лана. — Біля балкона з жовтим велосипедом.

Даміан звірився з блокнотом і мовчки закреслив стрілку.

Нора співала в сусідньому дворі. Ася з Ланою сперечалися про корицю вже під дощем. Позаду у вікні майстерні лишилося світло.

На столі холонув пиріг, а поруч із ним лежала перша картка нового каталогу — із плямою від чашки й виправленою назвою пекарні.