Розділ 51. Суд пам’яті

РОЗДІЛ 51

СУД ПАМ’ЯТІ

Перше відкрите слухання призначили через два місяці після «Північної».

У виклику слово «суд» не надрукували жодного разу. Лана обвела порожнє місце червоним і спитала, чи комісія соромиться. Та могла лише встановити факти й передати справи до цивільного та магічного судів. Після двохсот років самопризначеної влади навіть така обережність здавалася підозрілою.

Засідали у великій залі міської бібліотеки — не в Архіві, не у Вартових, не в будинку Ради. Трансляцію відкрили для всіх, записи не стиралися автоматично.

На Міриному місці лежала картка: «спадкоємиця справи № 0, фахівчиня». Ланину підписали «постраждала, свідкиня». Вона довго дивилася на друге слово, перевіряючи, чи має право на нього без трьох років пам’яті.

Даміана посадили через два ряди — процедура забороняла свідкам перемовлятися. Міра бачила його потилицю й один раз спіймала себе на бажанні поправити комір. Дуже корисне заняття під час історичного слухання.

На столі комісії стояли два червоні черевички Марени. Один зберігала Грейвен, другий знайшли в приймальнику. Між ними лежав порожній аркуш для того, чого не вдавалося довести.

Коли секретарка ввімкнула запис, правий черевичок посунувся до краю столу. Лівий відповів коротким скрипом підошви. Міра вже бачила такий рух під станцією: речі шукали одна одну.

— Не торкайтеся, — сказала вона.

Голова комісії зупинила засідання. Охоронець потягнувся до захисного ковпака, але черевички зіштовхнулися носками раніше.

Між ними проступила платформа «Північної» — завбільшки зі стіл, із людьми, тоншими за папір. Марена бігла в одному черевику й тягнула дітей до службового проходу. З другого боку стояла Грейвен. Молодша, ще без сивини, вона тримала доньку за плечі й просила не відчиняти двері.

Звуку речі не зберегли. Зал бачив самі рухи, зняті з двох боків платформи.

У третьому ряду хтось перекинув стілець.

Літній чоловік із металевою биркою на шиї пробирався до проходу. Міра впізнала номер зі шкільного списку — один із дітей, яких вважали загиблими.

— Вона не втекла, — сказав він. — Нам казали, що Марена зачинила станцію й покинула нас.

Проєкція дійшла до тієї миті, коли Грейвен схопила доньку за руку. Марена вирвалася. Показала на дітей, потім — угору. Грейвен похитала головою й стала перед проходом. Не від злості: від певності, що нагорі небезпечніше й мати краще знає, кого рятувати першою.

Марена відштовхнула її та відчинила шов.

Зображення згасло. Черевички лишилися разом.

Адвокат старої Ради підвівся.

— Випадковий відбиток не може бути долучений без перевірки походження.

— Саме тому ми його перевіримо, — сказала голова комісії. — Запис зберегти в трьох копіях. Оригінали роз’єднати тільки після огляду фахівців.

— Трансляцію слід зупинити до встановлення достовірності.

Голова подивилася на камеру.

— Ні. Глядачі чули, що доказ попередній. Сумнів не означає таємницю.

Міра записала цю фразу на полях виклику. Лана поруч обвела її червоним.

Крісло Грейвен лишилося вільним. Секретарка тримала перед кріслом табличку з прізвищем до початку засідання, потім прибрала в шухляду й поставила на стіл чисту склянку.

Мотря визнала продаж спогадів, назвала клієнтів і передала ключі від трьох сховищ.

— Навіщо ви брали плату за повернення людям власного? — запитала представниця громади.

Мотря подивилася на руки.

— Спочатку справді потрібні були гроші: сіль, дах, захист. Потім я зрозуміла, що без мене ніхто не поверне людям їхнє, і… мені це сподобалося. Плату називала витратами. Згодом уже не розрізняла.

Секретарка зробила два записи: «зберігала спогади від знищення» і нижче — «брала гроші за повернення власникам». Мотря перечитала обидва й поставила підпис.

Еліас говорив про підроблений діагноз, голку Анни, вилучену Ланину справу. Коли назвав Міру майже донькою, вона підняла руку.

— Не називайте мене майже донькою, коли пояснюєте, чому брехали. Одне другого не виправляє.

Він зупинився.

— Добре. Я був вам наставником. І саме тому ви довше вірили мені, коли я брехав.

Після нього виступили водій трамвая, директорка школи та Ярина. Адвокат клініки спробував розпитати Ярину, які кошмари вона хотіла лікувати.

— Це не стосується способу викрадення, — сказала вона.

Голова комісії звеліла викреслити питання зі стенограми. Адвокат скривився. Міра запам’ятала його обличчя — раптом він ще колись вимагатиме від людини достатньо гарного кошмару, щоб повірити в завдану їй шкоду.

Лану викликали після перерви.

Вона дійшла до столу сама, поставила тростину між колінами й поклала долоню на руків’я. Адвокат клініки Рея перегорнув сторінку.

— Ви стверджуєте, що три роки перебували під станцією, але цього періоду не пам’ятаєте.