Розділ 49. Пісня, яку не продають

РОЗДІЛ 49

ПІСНЯ, ЯКУ НЕ ПРОДАЮТЬ

За місяць після падіння старої Угоди Нора Вейл оголосила концерт.

Для концерту Нора обрала маленьку залу при залізничному музеї. Там були дерев’яні лави, низька сцена й вікна, крізь які проходили відблиски вечірніх потягів. «Оріон» зачинили до завершення розслідування, а Вольт із коробки для речових доказів щодня вимагав кращого освітлення.

На афіші стояло: «Живий голос. Без продажу відчуттів. Квиток оплачує лише місце й роботу музикантів».

Останній рядок довелося додати після сорока листів із питанням, чи можна купити сміливість перед співбесідою.

Міра прийшла з Ланою за годину до початку. Сестра вже ходила з тростиною, але сходи долала повільно, зупиняючись на кожному майданчику. Допомогу приймала лише після прямого запитання.

— Руку? — спитала Міра.

— На останніх трьох сходинках.

Вони піднялися. Лана відпустила її одразу, не перетворюючи підтримку на доказ слабкості.

За сценою Нора робила дихальні вправи. Її голос повернувся не повністю: нижні ноти стали густішими, верхні зривалися. Лікарі радили чекати пів року. Вона відповіла, що не збирається чекати ідеального голосу, бо саме обіцянкою ідеального Клуб колись утримав її.

— Ви прийшли, — сказала Нора.

— Ми купили квитки, — відповіла Лана. — Щоб ти не могла назвати це боргом.

Вони дивилися одна на одну довше, ніж дозволяла звичайна зустріч. Нора пам’ятала частину трьох років, Лана — жодного дня. Для однієї між ними були нічні розмови під Серцем, спільні плани, сварка через медальйон. Для другої Нора лишалася жінкою з фотографії та голосом, який допоміг вижити.

— Ти розповіси? — запитала Лана.

— Якщо захочеш.

— Не сьогодні. Сьогодні хочу почути, як ти співаєш.

Нора кивнула. Вона не робила вигляду, що це легко.

Лев налаштовував біля сцени мідні пластини. Після Клубу будь-який сильний голос Нори міг випадково відкривати чужі спогади, тому він створив контур, який повертав емоції слухачеві, не дозволяючи їм змішуватися.

— Перш ніж Лана сяде в залі: що саме може піти не так? — запитала Міра.

— За сильного резонансу Норин голос може зачепити чужий відбиток. Я цього не очікую, але гарантувати безпеку не буду.

— Оце вже схоже на відповідь.

— Умови надруковані на квитках. Біля виходу чергують Ася й двоє лікарів, а пластини мають зняти сильний резонанс раніше, ніж він піде залом.

— А якщо комусь просто стане погано?

— Тоді лікарі подадуть воду й виведуть надвір. Люди іноді плачуть на концертах і без магії.

Мідь на одній пластині була нова, на іншій — зі старого незаконного ліфта. Міра впізнала подряпину.

— Ви його розібрали?

— Він погодився стати кориснішим.

Із підлоги дзенькнуло невдоволено.

— Майже погодився, — уточнив Лев.

Даміан прийшов перед початком. Тимчасова група прийняла всі його умови, але цивільний нагляд ще формували, тому він працював лише як консультант. На концерт приніс блокнот і пакет кислих вишень для Лани. Зброю залишив у сейфі групи.

— Звідки знаєте? — запитала вона.

— Міра сказала, що ви любите.

— Вона любить солодкі. Завжди віддавала мені кислі й удавала щедрість.

— Я рятувала тебе від поганого смаку, — сказала Міра.

Даміан записав у блокнот: «Лана — кислі».

— Ви все занотовуєте? — запитала сестра.

— Те, що не хочу переплутати.

— Небезпечна звичка біля нашої родини.

У залі не лишилося вільних місць. Прийшли колишні відвідувачі Клубу, мешканці міста, які бачили Нору на афішах, люди з поверненими спогадами. Дехто тримав у руках предмети-якорі: ключі, фотографії, дитячі іграшки. Біля входу висіло попередження, що концерт може викликати сильні особисті переживання, але нічого не вилучає й не зберігає.

Нора вийшла без представлення.

Першу пісню почала надто низько. На другому куплеті голос зірвався. У старому Клубі оркестр підхопив би ноту, сцена віддала б їй чужу впевненість, а глядачі почули б бездоганну версію.

Тут Нора зупинилася.

— Ще раз, — сказала вона.

Почала з іншої тональності. Музиканти підлаштувалися. Хтось у залі закашляв, на вулиці загальмував потяг, дерев’яна лава скрипнула під Гришею й Маком. Жодна деталь не зникла за чарами.

Анна стояла на кухні й різала вишневий пиріг кривими шматками. Без голосу — тільки рух ножа, борошно на лікті й вічно мокрий рушник біля раковини. Спогад прийшов сам, тихо, без чужих рук. Міра не стала його втримувати.

Поруч Лана плакала голосно й сердито, витирала ніс паперовою серветкою та лаяла себе за забуту хустку. Серветка розповзлася після другого куплета.